Відміннність прогнозу від плану

Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визна-чення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави.

Державне регулювання економіки повинно забезпечу-вати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необгрунтованих розпорядчих заходів на-багато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефектив-ність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

Прогноз (грец. — передбачення) — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Одним з найважливіших напрямків прогнозування суспільно-го розвитку є соціально-економічне прогнозування.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією| і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний і управлінській. Теорергцчний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв'язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об'єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо дер-жавного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття — передбачення, як випереджувального відображенню дійсності. Залежно від ступеня конкретизації процесів, що дослід-жуються, розрізняють три форми передбачення: гіпотезу, прогноз і план (програму).

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загаль-ної теорії. Науковою підставою побудови гіпотези є теорія й від-криті на її підставі закономірності, причинно-наслідкові зв'язки та тенденції функціонування й розвитку об'єктів. На цьому рівні об'єкти описують за допомогою якісних характеристик.

Прогноз як порівняти з гіпотезою має більшу визначеність і достовірність, оскільки базується не тільки на якісних, а й на кількісних параметрах.

План (програма) — це комплекс конкретних заходів, спрямо-ваних на досягнення певних цілей.

Найтісніше взаємопов'язані прогнозування та планування. Єдність між ними зумовлена тим, що прогнозування створює умови для наукового обґрунтованого планування (процесу при-йняття управлінських рішень).

Форми поєднання прогнозу і плану в часі можуть бути різними:

- прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. п.;

- прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кіль-кість показників (констант і змінних), у тому числі таких, котрі мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективнос-ті використання ресурсів і т. п.);

- прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення. У такому варіанті виділяють два аспекти. Перший назива-ють прогнозуванням наслідків прийнятих рішень. Другий аспект пов'язаний з безперервністю та календарним характером плануван-ня і прогнозування. Процес планування починається ще до початку втілення планових заходів, але в межах попереднього планового пе-ріоду. Для цього здійснюється прогноз очікуваного виконання пла-ну. Наприклад, згідно із законом про бюджетну систему України, бюджетна резолюція, яка містить основні напрями бюджетної полі-тики на наступний рік і «задає тон» усім наступним етапам бю-джетного процесу, розробляється до 15 червня поточного бюджет-ного року. Але, щоб сформувати продуману бюджетну політику на наступний рік, необхідно мати прогноз очікуваного виконання бю-джету за поточний рік.

Прогнозування і планування можуть існувати окремо одне від одного. Це зумовлено тим, що існують об'єкти, які не підлягають плануванню, але можуть бути об'єктами прогнозування. До та-ких належать, наприклад, політичні, демографічні процеси, твор-чість у сфері науки, мистецтва і т. п. За допомогою управлінсь-ких рішень можна здійснювати лише непрямий вплив на такі процеси та явища.

Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми)— це однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки ди-рективності та індикативності.

Прогнози мають альтернативний характер. При цьому визна-чення альтернатив розвитку є одним з результатів прогнозування. Процес розробки плану (програми) теж повинен мати варіантний характер, але, на відміну від прогнозу, план (програма)— це вже вибраний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації.

Розбіжності між прогнозуванням і плану-ванням обумовлюють різницю в їхніх фун-кціях. Якщо планування спрямоване на прийняття та втілення управлінських рі-шень, то метою прогнозування є створення наукових передумов для їхнього прийняття.

Розв'язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей еко-номіки, інституціональних одиниць та об-ґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів.

Макроекономічне планування як складова механізму ДРЕ ши-роко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Таке універсальне визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість ма-кроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до, законо-давства про вибори та, по-друге, календарним характером пла-нування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне плануван-ня — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періо-ду, а також способів досягнення таких цілей.

З погляду обов'язковості виконання суб'єк-тами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

Директивний план (від лат. — прямий напрямок)