Якщо в умовах простого товарного виробництва ціни визначалися лише законом вартості, то в умовах капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються й дією закону попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни в нових історичних умовах таке: ціна – це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції.

У „Капіталі” К.Маркса дається визначення ціни як грошового виразу вартості. І хоч у цій праці розглядається процес перетворення вартості на ціну виробництва, саме визначення ціни залишилося незмінним. Це суперечить діалектичному методу дослідження. В екон6омічній літературі СРСР доводилося лише це доісторичне (тобто таке, що відображало реалії докапіталістичних формацій) визначення, що означало догматичне, антинаукове сприймання дійсності.

Водночас визначення ціни як грошового виразу ціни виробництва відображає переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму ХУІ-ХІХ ст. З виникненням монополій, групових монополій (олігополій) процес ціноутворення значно ускладнився, зокрема виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. В наслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва, яка виражається за формулою:

Mцв=c+v+p+p1,

Де Мцв- монопольна ціна виробництва, c – постійний капітал, v – змінний капітал, p – середній прибуток, p1 – монопольно високий прибуток. Останній привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сфері виробництва та сфері обігу. З урахуванням цього ціна в сучасних умовах є грошовим виразом монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозицій, панування групових монополій (олігополій)

Монопольні ціни – це насамперед ціни виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу, впроваджуючи найпрогресивніші форми та методи організації виробництва і праці та інш., підприємства і філіали гігантських компаній формують найнижчі витрати виробництва (отже, й собівартість). Оскільки на таких підприємствах виробляється основна маса продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає 93,9% загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ ціни на цей товар є витрати виробництва. Але якби ціни на автомобілі встановлювалися на основі лише витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольно високими. Такими їх робить диктат монополій на ринку.

В Україні класифікація цін здійснюється через їх поділ на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни. Оптові ціни підприємства складаються з собівартості і прибутку. Купивши у підприємства товари, оптові торгівельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Останні збільшують оптові ціни підприємства на величину торгівельної надбавки, яка складається з витрат обігу та прибутку оптової торгівельної організації. До витрат обігу належать витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати торгівельним працівникам та ін..

В останні роки державний контроль за цінами в Україні поступово послаблюється, здійснюється політика лібералізації цін, що за умов контролю за заробітною платою, іншими доходами спричиняє зростання зубожіння основної частини населення.

1.2 Прибуток і прибутковість підприємства.

За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей – валову виручку. Одна її частина йде на заміщення зношених засобів виробництва (с), інша – на заробітну плату працівників (v), що разом становить собівартість продукції. Різниця між валовою виручкою і собівартістю – це й є прибуток (кількісне визначення цієї категорії).

З якісного боку прибуток – це насамперед перетворена форма додаткового продукту і додаткової вартості. Термін „перетворена форма” означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва. Саме так стверджують західні економісти, починаючи з теорії трьох факторів виробництва. Працівниками на сучасних капіталістичних підприємствах є не лише наймані працівники, а й власники, які самі управляють своїм підприємством. Вищі менеджери гігантських компаній, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (v+m), отримуючи плату за свою працю як необхідного, так і додаткового продукту. Тому з якісного боку категорія „прибуток” також виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення.

Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах: по-перше, як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу; по-друге, як прибутковість виготовляємої окремої партії товарів. Остання вимірюється співвідношенням прибутку та собівартості певної партії товарів.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку. Її можна записати формулою:

P^=p/c+v*100%

Де p^ - норма прибутку, p – маса прибутку, c+v – авансований капітал.

У розвинутих країнах світу норма і маса прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку в крупних компаніях становить близько 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці, величини створення додаткового продукту та інших факторів. [„Основи економічної теорії”, С.В.Мочерний, Київ, 1998 р.]

2. Прибуток як складова власного капіталу згідно П(С)БО 4 „Власний капітал”. Формування прибутку.

2.1 Бухгалтерський облік прибутку.

Згідно п.4 П(С)БО 2 власний капітал – це частина в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов”язань.

Це визначення можна записати у вигляді:

Капітал=Активи-Зобов”язання

яка виводиться із формули балансового рівняння:

Активи=Капітал+Зобов”язання

Капітал, який отриманий підприємством в результаті ефективної діяльності і який залишається в розпорядженні підприємства:

нерозподілений прибуток – капітал, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати частини прибутку у вигляді дивідендів засновникам (акціонерам). За рахунок нерозподіленого прибутку формується резервний капітал;

Нерозподілений прибуток – це сума прибутку, реінвестована підприємством, або сума непокритого збитку минулого року або минулих років.

Сума непокритого збитку або непокритого збитку минулих років, а також прибутку не розподіленого в поточному році, обліковується на рахунку 44