Зовнішньо-економічна діяльність

Зміст

2. Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність на Україні регулюється Господарським Кодексом України, Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 377 Господарського кодексу зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, та/або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

- господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом.

У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зовнішньоекономічна діяльність може підлягати ліцензуванню та квотуванню.

Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період.

Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чиним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторонни не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.

Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.

Економічні відносини з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права.

укладає, виконує і денонсує міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань, відповідно до та законів .

Правовий статус суб'єктів господарської діяльності інших держав на території визначається чинними законами та вищезазначеними договорами.

22. Види стратегій менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

В даний час міжнародний ринок товарів та послуг характеризується тим, що поряд з монополіями-гігантами в конкурентну боротьбу вступають середні, і навіть дрібні фірми, що є результатом інтернаціоналізації господарського життя. Вільна конкуренція забезпечує ефективне використання ресурсів, стимулює інноваційні процеси і появу нової високоякісної продукції.

Існує два види конкуренції - цінова і нецінова. Цінова конкуренція - вид конкурентної боротьби, що ведеться з приводу і за допомогою підвищення цін. Цінову конкуренцію може почати лідер або домінуюче підприємство в даній галузі з метою рятування від конкурентів або більш дрібне підприємство для того, щоб одержати шанс вижити в конкуренції з іншими виробниками.

Для ведення успішної цінової конкуренції необхідно володіти реальними можливостями зниження витрат виробництва, що досягається постійною раціоналізацією й удосконалюванням витрат виробництва. Технологія проведення цінової конкуренції досить проста - фірма призначає більш низькі ціни на товар; конкуренти зазнають збитків, розоряються і виходять з галузі. Потім ціни знову піднімаються, іноді навіть вище первісного рівня, для того, щоб фірма могла компенсувати втрати, понесені в ході боротьби за ринок.

Однак може виникнути ситуація, коли не всі конкуренти пішли з галузі і після підвищення цін знову виходять на ринок. У цьому випадку фірмі приходиться починати конкурентну боротьбу спочатку.
Перед тим, як починати "війну цін", керівництво фірми повинне переконатися, що фірма займає стійке положення на ринку, а її конкуренти - скрутне. В всіх інших ситуаціях краще "маневрування цінами" - таємне зниження цін проти офіційно оголошених, надання різних знижок, встановлення однакових цін на продукцію різної якості.

В умовах монополізації економіки цінова конкуренція значно обмежена. У зв'язку з цим відбувається перенос акцентів конкурентної боротьби в область нецінових факторів (якість, новизна, прогресивність, відповідність міжнародним стандартам, оперативність технічного обслуговування).

При неціновій конкуренції формування й аналіз цінової політики переміщаються в сферу збуту; у цьому випадку з'являється можливість продажу товарів на ринку по більш високій ціні. При цьому виді конкуренції ціна - не головний засіб просування товарів на ринок, але