Головна задача фірми, що веде нецінову конкуренцію, - визначити, у чому полягає її конкурентна перевага. Насамперед необхідне знання стану ринку; інтенсивності конкуренції на ньому; патентного захисту товарів; купівельної спроможності населення. Після того, як ці питання будуть з'ясовані, проводиться оцінка можливостей самої фірми.
Досягнення конкурентної переваги може бути засноване на попередженні дій конкурентів (упреждуюча стратегія) або на проходженні за ними (пасивна стратегія). При виробленні стратегії потрібно враховувати, чи є фірма лідером на ринку або взагалі уникає конкурентного протистояння.

Лідер упреждуючих дій може розширити продаж товарів або послуг, постійно обновляти їхній асортимент, тим самим "захоплювати" ринок; може "захищати" ринок, впливаючи на потенційних споживачів рекламою, не даючи конкурентам зайняти стійкі позиції або "блокувати" ринок за допомогою випередження конкурентів у формах обслуговування і т.д.

Пасивна стратегія лідера може виявлятися в реагуванні на нововведення конкурентів і їх перехопленні. Якщо фірма не є лідером, вона може почати наступні випереджаючі дії: пряме суперництво і переслідування лідера на основі своїх власних переваг; завоювання позицій на ринку за рахунок слабких місць у стратегії лідера; настання на лідера і введення нових елементів у свою стратегію.

Пасивна стратегія може бути обрана для того, щоб не викликати відповідних дій з боку лідера.

У випадку, якщо підприємство прагне одержувати свою частину прибутку, уникаючи прямої конкуренції, воно може вибрати як упреждуючу дію стратегію "ринкових ніш" - перебування малопривабливих для конкурентів ринкових сегментів.

Кожна фірма, що веде конкурентну боротьбу, повинна дотримуватися кілька загальних правил: уміти концентрувати ресурси для ефективних дій;
використовувати будь-яку можливість для взяття ініціативи у свої руки;
уміти маневрувати наявними ресурсами для досягнення поставлених цілей;
проводити гнучке планування, що враховує зміни зовнішнього середовища фірми.

32. Механізм планування менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Вихідним етапом внутріфірмового планування є маркетинг. Під маркетингом розуміється така система внутріфірмового керування, що спрямована на вивчення й облік попиту і вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на випуск конкурентноздатних видів продукції в заздалегідь встановлених обсягах, якы відповідають визначеним техніко-економічним характеристикам. При цьому вважається, що реалізація даного асортименту товарів або послуг дозволить фірмі одержати найбільш високі прибутки або зайняти міцне положення на ринку.

Маркетинг як управлінська діяльність містить у собі:
вивчення попиту і вимог споживачів до товарів;
складання програми по маркетингу виходячи з комплексного обліку ринкового попиту; установлення верхньої межі ціни товару і рентабельності його виробництва; розробку інвестиційної політики фірми;
визначення кінцевого результату господарської діяльності фірми.

Маркетинг містить у собі реалізацію збутової політики, що припускає визначення каналів і методів збуту по кожному конкретному виду продукту і визначеному ринку; постійне дослідження стану і тенденцій розвитку світових товарних ринків, підрахунок можливих витрат на організацію збуту (витрати на рекламу, транспортування і доставку товару).Однак сама організація збуту і проведення комерційних операцій відносяться до оперативно-господарської діяльності фірми, на підвищення ефективності якої спрямовані усі функції керування, у тому числі і маркетинг.

Внутріфірмове планування являє собою обґрунтоване визначення основних напрямків і пропорцій розвитку фірми з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення і попиту ринку. Призначення планування як функції керування складається в прагненні завчасно врахувати усі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку фірми. Планування - один зі способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів організації до досягнення її загальних цілей.
Основними елементами внутріфірмового планування є:
1. Прогнозування, що включає вивчення перспектив розвитку окремих галузей, національної економіки і цілих регіонів. Прогнозування безпосереднє зв'язано з маркетингом і приймає форму ринкової стратегії фірми.

2. Постановка задач. Формування загальних задач відбувається на базі прогнозу і припускає встановлення прибуткових термінів їхнього виконання, а також визначення ресурсного забезпечення.

3. Коректування плану. Виробляється конкретизація термінів виконання плану, ув'язування між окремими стадіями програми, постачаннями, виробничими і збутовими операціями.

4. Складання бюджетів: розподіл ресурсів між підрозділами і складання різних бюджетів. Бюджет - це план у цифровому вираженні, баланс доходів і витрат у грошовому і натуральному вираженні. Потім на цій основі визначаються конкретні функції кожного підрозділу і виконавці, відповідальні за окремі операції.

5. Конкретизація плану. Виробляється вироблення конкретних установок у поширенні прийнятих рішень на нижчі ланки. З цього моменту починається безпосередньо реалізація плану.

Процес планування включає 3 етапи:

аналіз стратегічних проблем. На цьому етапі необхідно проаналізувати ринок, на якому фірма буде працювати, а також фактори зовнішнього середовища фірми.

прогноз майбутніх умов діяльності і визначення задач для того, щоб визначити досяжній і першорядні по важливості;
вибір оптимального варіанта розвитку. На цьому етапі необхідно визначити всі матеріальні й організаційні засоби розвитку фірми.

Третій етап є найбільш складним, тому що включає всю інформацію, отриману на перших двох етапах, виробляється аналіз усіх можливих аспектів функціонування фірми і вироблення оптимального варіанта розвитку.

У залежності від спрямованості і характеру розв'язуваних задач розрізняють 3 види планування: стратегічне (перспективне), середньострокове, тактичне (поточне).

Стратегічне планування полягає в основному у визначенні головних цілей діяльності фірми й орієнтовано на визначення намічуваних кінцевих результатів, при цьому враховуються способи і засоби досягнення поставлених цілей, а також забезпечення необхідними ресурсами.

Поточне планування полягає у визначенні проміжних