створена критична маса приватизованих підприємств, що є гарантією необоротності процесу реформування;

широкі прошарки населення були притягнуті до процесу приватизації й одержали перші уроки ринкової економіки;

незважаючи на розпилення прав власності, приватизовані підприємства працюють у цілому ефективніше державних;

накопичено значний досвід проведення різних видів продажу державного майна.

Однак перші кроки ринкової економіки перетворилися на масовий обман населення в процесі сертифікатної приватизації внаслідок некомпетентних дій державних органів і практичної неконтрольованості цього процесу з боку держави.

У цілому, незважаючи на набуття певного позитивного досвіду, необхідно визнати, що безкоштовна приватизація в Україні не досягла тих цілей, що перед нею ставилися, а саме:

швидкість і простота реалізації;

рівномірний і справедливий розподіл державного майна між громадянами України;

формування ринку капіталу і його інфраструктури.

У зв’язку з цим багато ідей, закладені в основу безкоштовної приватизації, не одержали реального втілення і були практично цілком дискредитовані в очах населення.

В Україні відбулася усього лише формальна приватизація, що не забезпечила появи ефективного власника, зацікавленого в розвитку підприємства. Вона практично не торкнулася глибинних основ відносин власності.

1.2. Сутність приватизації

Які підприємства приватизувати, а які залишити у повній державній власності, якою має бути глибина приватизації і якого типу, якої форми власності мають бути підприємства, що належатимуть до державного сектора економіки і які форми та методи державного втручання в економіку суспільства є найбільш прийнятними в Україні для забезпечення соціальної стабільності та економічного зростання, - ці та багато інших питань треба вирішувати негайно, сьогодні, якщо вони не були вирішені учора. І тут потрібні далекоглядність і прозорливість, врахування власного досвіду і позитивних напрацювань сусідів, тверда політична воля і демократичні методи її реалізації. Але ж на сьогодні зрозуміло, що організаційно-правові та функціонально-методологічні засади процесу приватизації в Україні сформовані. Визначальна роль на рівні органів виконавчої влади належить Кабінету Міністрів у межах конституційного положення щодо управління об'єктами державної власності. Суб'єктами реалізації державної політики є органи приватизації, які діють на підставі та у межах чинного законодавства.

Що ж до політики, то вона потребує аналізу на предмет визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки, підвищення її конкурентоспроможності, а отже і розставлення відповідних акцентів щодо інвестування певних виробництв та галузей. Адже поряд з приватизацією існують інші механізми державного впливу як на окремі підприємства, так і на економіку країни в цілому. Залучення інвестицій шляхом приватизації не вирішує питань, які виникають через недосконалість процесів банкрутства, податкового регулювання, корпоративного управління тощо. Адекватна система аудиту, спрямована не тільки на виявлення недоліків, а й на надання допомоги підприємствам в оформленні значної кількості юридичних документів, складанні бізнес-планів, річних звітів, спроможна сприяти не лише виживанню, а й ефективності підприємств незалежно від форми власності. Такі системи діють у розвинутих країнах світу, надаючи послуги за помірну плату комерційним підприємствам і взаємодіючи з державними підприємствами на безоплатній основі. Гнучка податкова система може забезпечити інноваційний розвиток економіки, сприяти використанню безвідходних технологій, замкнутих технологічних циклів для запобігання забрудненню навколишнього середовища, стимулювати випуск як товарів споживання, так і розробку та виробництво технологій для забезпечення конкурентоспроможності економіки країни на зовнішніх ринках. Досконала система контролю за дотриманням законодавства, невідворотна відповідальність за правопорушення, координація діяльності судів загальної і спеціальної юрисдикції (особливо актуальна у правозастосуванні у сфері приватизації) є необхідною передумовою позитивного розвитку сценарію щодо сприяння ефективності економіки країни.

Таким чином, особливе значення щодо забезпечення умов суспільного відтворення має оптимізація системи впливів на діяльність суб'єктів господарювання, а компетенційний аспект приватизації в Україні, який згідно з проектом Державної програми приватизації на 2004-2008 роки орієнтує на сприяння соціально-економічного зростання в Україні (що цілком відповідає програмним документам, які визначають стратегію держави на середньо- та довгострокову перспективу) має бути забезпечений можливістю компетенційного впровадження. Останнє передбачає розробку і реалізацію комплексу взаємоузгоджених заходів міжвідомчого характеру в керованій системі координат "доцільність -законність - результативність".

Політичні пріоритети цієї взаємодії визначено у посланнях Президента - "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки", "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки", Програмою діяльності уряду "Відкритість, дієвість, результативність". І сьогодні, підсумовуючи результати приватизації 2003 року, можна констатувати значні здобутки, які стали можливими саме завдяки узгодженим, консолідованим діям органів приватизації, відповідних міністерств та відомств і величезній підтримці вищого керівництва держави щодо виконання завдань, які були визначені цими програмними документами, а також положеннями Закону "Про Державний бюджет України на 2003 рік". Йдеться передусім про інвестування підприємств, пенсійне та медичне забезпечення, соціальні відрахування, підтримку освітніх програм, наукових досліджень тощо.

І хоча неприйняття програми приватизації на 2003-2008 роки можна розцінювати як лакмусовий папірець готовності політиків, науковців і професіоналів щодо обґрунтування, формування та узгодження доленосних для країни стратегічних рішень, сталість політики щодо приватизації й продемонстрована у 2003 році консолідованість дій органів влади - суб'єктів її впровадження, стали запорукою успіху і впевненості громадян у кращому майбутньому України вже в нових ринкових умовах господарювання. І це вимагає ще більшої відповідальності при прийнятті рішень щодо термінів, глибини та умов приватизації об'єктів державної власності, щоб не допустити розбазарювання, штучного банкрутства стратегічних підприємств. Аналогічний підхід має бути також щодо підприємств, які належать до природних державних монополій або забезпечують відтворювальні пропорції на регіональному