Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (від 7 липня 1999 р.) складається з двох статей. Стаття 1 затверджує перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації відповідно до додатка 1, а також перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизировані відповідно до додатка 2.

Одночасно стаття 2 визнає такими, що втратили силу, постанову Верховної Ради України «Про перелік об’єктів, що не підлягають приватизації в зв’язку з їхнім загальнодержавним значенням» (від 3 березня 1995 р.) і додаток 1, затверджений Декретом Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація чи передача в оренду яких не допускається» (від 31 грудня 1992 р.).

Розглянутий закон має обмежений характер державної програми приватизації. Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягали приватизації, визначений органами управління Автономної Республіки Крим, областей і Києва. Аналогічно і перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизировані, також складений органами управління Автономної Республіки Крим, областей і Києва.

Закон України «Про державну програму приватизації» (від 18 травня 2000 р.) являє собою новий і найважливіший документ щодо розвитку приватизації державної власності. На найближчі (2000—2002) роки затверджено чергову державну програму приватизації, що визначає мету, пріоритети й умови приватизації, розроблену Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України як закон України раз на 3 роки.

Державна програма приватизації — це новий закон, що охоплює широкий діапазон проблем. Тут послідовно розглядаються такі розділи [18, 62]:

загальні принципи індивідуальної приватизації;

підготовка підприємств до приватизації;

Приватизація державних підприємств і господарчих товариств, створених у процесі корпоратизації і приватизації;

визначення ціни об’єктів приватизації;

принципи і порядок закріплення в державній власності пакетів акцій ВАТ;

дотримання вимог антимонопольного законодавства в процесі приватизації;

реєстрація права власності в процесі приватизації;

способи і порядок приватизації;

галузеві і регіональні особливості приватизації;

завдання щодо обсягів приватизації на 2000 р. і прогноз на 2 наступні роки;

фінансові результати виконання програми;

реалізація і контроль за виконанням договірних умов;

післяприватизаційна політика держави.

Зіставляючи розділи цього нового закону з раніше прийнятими Законами України «Про приватизацію державного майна» і «Про оренду державного і комунального майна» (у 1995, 1997, 1998 і 1999 р.), можна зробити висновок, що більшість раніше виданих рішень переглянуто і включено до Державної програми приватизації на 2000—2002 роки.

Закон України «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України» (від 18 травня 2000 р.) розкриває нові методи і можливості приватизації підприємств цього міністерства. Він визначає особливості правового, економічного й організаційного регулювання приватизації майна підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, а також порядок використання коштів, отриманих від цієї приватизації, і особливості діяльності приватизованих підприємств даної системи, у статутному фонді яких є державна частка.

Особливість приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, обумовлює відповідні додаткові пропозиції про внесення змін у перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації.

Поряд з прийняттям згаданих нових законів України стосовно державних програм приватизації були також внесені зміни до чинних Законів України «Про приватизацію державного майна» (від 18 травня 2000 р.) і «Про фіксований сільськогосподарський податок» (від 1 червня 2000 р.). Ці закони набирають сили з внесеними змінами.

Висновки

Оцінки процесів приватизації та результатів діяльності приватизованих

підприємств, що робляться в Україні, не є однозначними. На фоні продовження стагнації української економіки критиці піддаються як механізми передачі державної власності, так і сама ідея приватного володіння власністю. Фактів економічного життя достатньо для абсолютно протилежних висновків. Тому неважко підібрати такі факти під відповідні політичні запити. Спроб системних досліджень процесів приватизації тих змін, які відбувались і відбуваються на приватизованих підприємствах, середовища, в якому доводиться працювати українським підприємствам, надзвичайно мало.

Нерівні конкурентні умови діяльності приватизованих підприємств зумовлюються не тільки ставленням держави, скільки правилами гри між суб’єктами господарювання.

Проаналізувавши викладений матеріал можна зробити висновки та пропозиції щодо політики з питань приватизації підприємств та змін чинного законодавства:

1. Необхідно здійснити рішучі кроки щодо приватизації базових галузей промисловості, зниження протекціоністських заходів, патерналізму.

2. Удосконалити менеджмент більшості українських підприємств, який не відповідає нинішнім вимогам.

3. Удосконалити законодавство та методичне забезпечення процесів приватизації.

4. Потрібна сучасна система навчання та перекваліфікації керівних кадрів підприємств з використанням інтерактивних методик, дистанційного навчання, особливо в регіонах України.

5. Проведення інвентаризації всіх підприємств з метою визначення

пріоритетів щодо стратегії економічного розвитку виробництв.

Список використаної літератури