У той же час необхідно було здійснити безкоштовну сертифікатну приватизацію, що не забезпечує надходження коштів ні в бюджет, ні підприємствам. Таким чином, ставилося завдання забезпечити в процесі приватизації появу ефективного власника на підприємстві і при цьому — за допомогою приватизаційних майнових сертифікатів, житлових чеків і компенсаційних сертифікатів — зробити власниками все населення України.

2. Оцінка стану приватизації в Україні

2.1. Економічна ситуація в державі

З початку ринкових перетворень в Україні приватизація була стрижнем і найвагомішим важелем трансформації відносин власності. Відродження на українському просторі суспільних відносин, основою яких є власність, забезпечувалось через низку ідеологічних, економічних і політичних факторів впливу на формування суспільної свідомості і передбачало, зокрема, розробку та впровадження низки заходів радикального, революційного характеру, що часом викликало занепокоєння і навіть обурення як серед пересічних громадян, так і серед впливових вчених і політиків.

Як соціально-економічний проект макроекономічної трансформації і політичний проект зламу стереотипів, звичок, переконань щодо ринку та формування світогляду приватного власника приватизація відбувалася у чотирьох напрямах [15, c. 46]:

1) сертифікатної приватизації, яка дала змогу закласти стартові умови для наступних перетворень;

2) оренди з викупом, що сприяла пробудженню ініціативи трудових колективів;

3) закріплення за державою переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, що вирішувало питання розмежування сфер впливу приватного капіталу як рушія ринкових перетворень, та держави, як гаранта забезпечення економічної безпеки та соціальної стабільності;

4) малої приватизації, що зняла проблему дефіциту на споживчому ринку.

Напрямки політики держави у сфері приватизації окреслювалися щорічними зверненнями Президента України до Верховної Ради та у програмах дій уряду і знаходили законодавче та нормативне закріплення у законах, указах Глави держави, постановах парламенту і Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актах. Особливе місце у масиві нормативно-правових документів, які встановлюють засади та регулюють приватизаційні процеси в Україні, належить програмам приватизації, які приймалися до 2000 року терміном на один рік, а з 2000 року набули характеру програмних документів, які визначають цілі, напрями та способи приватизації, умови закріплення за державою пакетів акцій у ключових підприємствах, основні позиції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери впливу органів приватизації, на середньострокову перспективу.

Проте в 2003 році вперше в історії української приватизації забезпечено дострокове виконання плану поповнення державного бюджету приватизаційними коштами. Наразі великий заділ було зроблено щодо виконання планових завдань на 2004 рік, що дало можливість за фінансовими показниками роботи Фонду державного майна України вже на початку лютого сягнути у червень 2004 року.

Досвід приватизації 2003 року засвідчив, що сьогодні українське суспільство вже достатньою мірою розуміє необхідність ринкових перетворень, позитивно сприймає політику держави у сфері приватизації і погоджується з методологією її провадження. Крім того, цей досвід переконливо показав зрілість системи приватизації в Україні як механізму державного впливу на економіку суспільства.

Виходячи з теорії державного управління, ступінь досконалості організаційної й функціональної складових механізму управління є визначальними щодо забезпечення його ефективності. Тобто через сукупність організаційно й функціонально оформлених інституцій реалізується цілезабезпечення діяльності держави з приватизації як одного з механізмів управління об'єктами державної власності. Те, що за дванадцять років було створено механізм приватизації, здатний адаптуватися і функціонувати в умовах непередбачуваних впливів, характерних для економіки перехідного періоду, підтверджується результатами 2003 року. Організаційно-методологічна основа процесу приватизації в Україні витримала перевірку на зрілість, рівень нормативно-правової бази та професійно-кадрового забезпечення виявилися достатніми для того, щоб цей процес відбувався без фатальних колізій [5, c. 19].

Проте не можна стверджувати, що цей механізм є досконалим настільки, що можна спокійно почивати на лаврах, з впевненістю очікуючи позитивних наслідків у майбутньому, адже завдання змінюються, як змінюються і об'єкти приватизації, їх статус в економіці, значущість для гарантування національної безпеки, соціально-економічного зростання. У великій приватизації помилки неприпустимі/

2.2. Основні етапи приватизації в Україні

Процес трансформації власності в Україні можна умовно поділити на 4 основні етапи [5, c. 24]:

І. Передприватизаційний етап (1988-92 рр.)

ІІ. Етап індивідуальних технологій (1992-94 рр.)

ІІІ. Етап масової приватизації (1995-98 рр.)

ІV. Етап індивідуальної грошової приватизації (з 1999 р.)

Перший етап почався у 1988 році в межах колишнього СРСР з фактичного дозволу приватного підприємництва у формі кооперативів. У 1991 році в Україні було прийнято комплекс законів, що створило правове поле для приватного підприємництва. За слабкого державного контролю приватний капітал почав активно зростати, оскільки практично кожний суб’єкт підприємництва розвивав одночасно легальну і тіньову частину свого бізнесу. Дрібні капітали шукали ніші на нерозвинутому ринку споживчих товарів і послуг. Середні та великі (за українськими масштабами) в основі свого зростання мали нееквівалентний обмін між державним і приватним секторами економіки на користь останнього. У 1991-93 роках цей процес був напівлегальним. Тисячі т. зв. “малих підприємств” були організовані як дочірні фірми крупних державних підприємств і відомств або створювалися через підставних осіб менеджерами вищого рівня. Раніше створені кооперативи були залучені до цього руху. “Малі підприємства” разом з монопольними торговими й фінансовими фірмами змішаної державно-приватної форми власності служили каналами присвоєння не лише прибутку, а й державного майна. У 1993 р. під впливом законодавчих змін цей процес перейшов у “тінь”, став більш вишуканим. Однак описана схема й нині є значним фактором первинного накопичення крупного приватного капіталу в Україні.

У цей період поширилися колективістські методи приватизації на базі нерозвинутого орендного законодавства. За