На другому етапі приватизовано 11 тис. об’єктів, однак передбачені першою програмою приватизації темпи не були реалізовані. Деформованою виявилася структура приватизаційного процесу, зокрема співвідношення малої та великої приватизації. За ці 2,5 року більше половини підприємств, що перейшли у недержавний сектор економіки, становили середні та великі підприємства. Процес приватизації почав поширюватися у нетрадиційних напрямах. На відміну від інших країн, торгівля, побутове обслуговування та громадське харчування не стали сферами першочергової приватизації. Об’єктами її були промислові гіганти, підприємства-монополісти (як правило, ті, що оформили оренду з правом викупу). Вони належать до галузей, приватизацію яких планувалось здійснити пізніше – при формуванні зрілої ринкової інфраструктури.

Приватизаційні сертифікати не було випущено у паперовому вигляді, а їх заміна депозитними рахунками загальмувала розвиток ринку цінних паперів.

Процес приватизації відбувався повільно, без очікуваного динамізму. Більшість приватизаційних процедур відбувалася за ініціативою знизу і значною мірою на умовах трудових колективів. Зміна форми власності має вигляд “точкової” приватизації випадкових об’єктів. Хаотичне скорочення державного сектора часто руйнувало технологічні та господарські зв’язки, підсилювало і без того кризову ситуацію.

У 1994 р. відбулася спроба надати приватизації масового характеру. Було розроблену технологію приватизації “двох хвиль”, яка повинна була забезпечити безперервну, суворо за графіком процедуру приватизації. Поки одна група підприємств перебувала в процесі приватизації, тривала підготовка (перевід в акціонерну форму) наступної групи, тобто мав забезпечуватися конвеєр підприємств для масової приватизації.

Цю ідею не було реалізовано з огляду на недостатнє законодавче забезпечення, а також унаслідок зриву міністерством завдань щодо корпоратизації підприємств.

На етапі масової приватизації середньорічні її темпи зросли більш як у 2,5 разу. За 4 роки (1995-98 рр.) приватизовано майже 50 тис. об’єктів.

Проведення масової приватизації вагому допомогу надали міжнародні організації. Проект малої приватизації здійснюється за участю Міжнародної фінансової корпорації (МФК) – незалежного члена групи Світового Банку. Активізація приватизації малих підприємств почалася наприкінці 1994 – на початку 1995 років з виходом указів Президента України про її прискорення, які передбачали [13, c. 26]:

- обов’язковий продаж об’єктів малої приватизації разом з приміщеннями;

- розпуск бюрократичних об’єднань малих підприємств у сфері побутових послуг, торгівлі та громадського харчування;

- спрямування 80% коштів від продажу малих об’єктів у місцеві бюджети для вирішення соціальних питань, для стимулювання місцевих органів влади у проведенні приватизації.

Внаслідок цього у приватні руки було продано більше 90% підприємств торгівлі, сервісу і громадського харчування.

Середньорічні темпи малої приватизації за цей період зросли в 2,8 разу. У 1995 - 98 рр. змінили форму власності 40,4 тис. малих підприємств.

Міжнародна консалтингова фірма “Прайс Вотерхаус”, яку фінансує USAID, провела плідну роботу щодо підготовки законодавства та надала технічну допомогу у проведенні програми масової приватизації великих і середніх підприємств. За її сприяння було сформовано у всіх регіонах (25 областей, Київ і Севастополь) мережу центрів приватизаційних аукціонів. За 4 роки на сертифікатних аукціонах виставлені пакети акцій більш як 8 тис. підприємств. Понад 33 млн. громадян (66% тих, хто має право отримання сертифікатів) скористалося можливістю отримати свою частку державної власності.

Завдяки цим заходам середньорічні темпи приватизації великих та середніх підприємств зросли майже у 2 рази. За цей період приватизовано 8,1 тис. таких об’єктів.

У 1999 році з прийняттям четвертої Державної програми приватизації стартував її ІV етап: переважно індивідуальна грошова приватизація.

Необхідність переходу до грошової приватизації зумовлена наступним:

В об’єкти приватизації вкладена основна частина емітованих приватизаційних сертифікатів (91% або 46 млн. штук).

У приватну власність передано 90% невеликих об’єктів.

Завершується приватизація великих і середніх підприємств.

Запропоновано індивідуальний підхід до приватизації, що передбачає підвищення інвестиційної привабливості об’єктів та ліквідності емітованих цінних паперів завдяки застосуванню процедури Приватизації організаційної структури підприємств та їх боргів.

Нововведенням є значне розширення кола фінансових організацій, які беруть участь у продажі об’єктів приватизації. Крім традиційного продажу на фондових біржах, аукціонах і конкурсах, пакети акцій можуть бути продані:

- на міжнародних фондових ринках (згідно з правилами їх функціонування);

- за допомогою торговців цінними паперами на основі договору з ними;

- за прямими міжнародними договорами (згідно з процедурою встановленою КМУ).

На цьому етапі ФДМУ керуватиметься принципом продажу максимально можливих пакетів акцій.

Кількісні підсумки приватизації.

З часу прийняття приватизаційних законів (1992 р.) в Україні приватизовано 61 591 об’єктів. Переважно – це малі підприємства й об’єкти – 49 519 (80,4%); середніх і крупних приватизовано 10 840 об’єктів (17,6%), об’єктів незавершеного будівництва – 1232 (майже 2,0%) [17, c. 25].

Лідерами приватизації на сьогоднішній день є 5 областей України (Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Харківська, Одеська) і м. Київ, на які припадає 45,2% загальної кількості приватизованих об’єктів.

Протягом усього процесу переважали неконкурентні способи продажу майна (викуп товариством покупців, оренда з викупом).

Процес реформування власності активно відбувався в торгівлі та громадському харчуванні (27 776 об’єктів або 45% загальної кількості приватизованих об’єктів), побутовому обслуговуванні (11 256 об’єктів або 18%), промисловості (6 760 об’єктів або 11%), будівництві (3 181 об’єкт або 5%), сільському господарстві (2 956 або 11%), житлово-комунальній сфері (25-32 об’єкти або 4%).

У промисловості процес приватизації відбувався в основному через продаж акцій ВАТ (61% загальної кількості приватизованих об’єктів у цій галузі). В окремих галузях цей спосіб застосовувався ще частіше: в електроенергетиці – 80,8%, машинобудуванні – 72,2%, чорній металургії – 70,5%, харчовій промисловості –