Курсова робота

“Земельні ресурси України, їх економічна оцінка”

ПЛАН

Вступ

В сучасних реаліях кожна регіональна соціально-економічна система в Україні має певний набір як загальних так і специфічних проблем просторового розвитку в першу чергу відтворювальної системи, яку складають наявні продуктивні сили. Актуальною проблемою є розробка механізмів забезпечення ефективного і динамічного просторового розвитку продуктивних сил. Першим кроком до вироблення цього механізму має стати комплексний аналіз соціально-економічної системи.

Необхідність наукового дослідження розвитку продуктивних сил пояснюється також можливостями розширення коопераційних виробничих зв'язків між окремими сусідніми адміністративними областями, ринків збуту продукції, спільного освоєння і використання наявних потужностей та природних ресурсів, активізації розвитку місцевої інфраструктури.

Земля — один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси і вони повинні використовуватися там, де знаходяться. В цьому розумінні про землю можна говорити як про територіальний ресурс — базу розвитку суспільства, саме тому тема даної курсової дуже актуальна.

Предметом дослідження є розміщення та характеристика земельних ресурсів України, об’єктом дослідження земельні ресурси України.

Мета роботи полягає в дослідженні розміщення та економічної оцінки земельних ресурсів України.

Завдання роботи полягає: у визначенні поняття та характеристики земельних ресурсів України, визначенні місця земельних ресурсів у природно-ресурсному потенціалі України, економічній оцінці земельних ресурсів України та характеристики їх раціонального використання.

Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

1. Поняття та характеристика земельних ресурсів України

До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності. Залежно від призначення в Україні виділяють такі землі:

1) сільськогосподарські;

2) населених пунктів;

3) промисловості, транспорту, зв'язку, оборони;

4) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні;

5) лісового фонду;

6) водного фонду;

7) запасу.

На сільськогосподарських землях ведуться сільськогосподарське виробництво, садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін. Землі населених пунктів розташовані в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості — ті, на яких розміщено основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзні дороги, інженерні мережі, адміністративні і побутові будинки тощо. Землі транспорту і зв'язку та іншого призначення надано в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, а також тим, хто здійснює експлуатацію ліній електропередачі і зв'язку.

Землі природоохоронного призначення зайнято заповідниками, дендрологічними парками, ботанічними садами, пам'ятками садово-паркового мистецтва, заповідними урочищами, пам'ятками природи. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до їх порушення.

Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення використовуються для відпочинку, туризму. Це ділянки з будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, туристськими базами і спортивними таборами, дитячими туристськими станціями, приміськими зеленими смугами та ін.

Землі історико-культурного призначення знаходяться під культурно-історичними заповідниками, меморіальними парками, архітектурними і археологічними пам'ятками, архітектурно-ландшафтними комплексами, похованнями.

На землях лісового фонду росте ліс, частину їх відведено Ш для потреб лісового господарства.

Землі водного фонду зайнято річками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу є ділянки, які не передано у власність або не надано для постійного використання.

Дуже важлива особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі — грунт має природну родючість, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їх життя. Цю особливість здавна використовує людина, вирощуючи різноманітні сільськогосподарські культури. При раціональному і дбайливому використанні земель їх природна родючість зростає, при хижацькому — зменшується, а може бути зовсім втрачена. Тому землі з найвищою родючістю повинні використовуватися в сільському господарстві, насамперед у рослинництві.

В Україні частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить 70%, орних земель — понад 55%, що є одним з найвищих показників у Європі та світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і становить від 0,15 га на одного жителя на Закарпатті до 1,3—1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому в Україні — 0,78 га (для порівняння у Великобританії — 0,12 га, у Німеччині — 0,20 га, в середньому в Європі—0,26 га, у світі—0,29 га). (Див. додаток 1).

Розораність земель у Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70 і більше відсотків. Це спричиняє розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водній, так і вітровій ерозіям. Частка еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що становить понад 12 млн. га. З кожного гектара землі щорічно змивається від 5 до 25 м ґрунту, в основному верхнього найродючішого шару, що призводить до зменшення врожайності на 30-70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів є настільки великою, що їх доцільно перевести до категорії несільськогосподарських, насамперед лісових земель.

У зв'язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, зміниться склад землекористувачів. До 1990 p. надзвичайно високою була частка державного сектора: радгоспів і колгоспів (які фактично були державними підприємствами), промисловик, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств та установ, t лише трохи більше чотирьох відсотків земель використовувались як присадибні землі. З 1991 p. почався процес передачі землі у користування, а з прийняттям відповідного законодавства і у власність фермерським господарствам. Процес приватизації землі буде тривати, і в державній власності повинні залишитися тільки угіддя, необхідні для виконання загальнодержавних функцій (землі під підприємствами державної промисловості,