із зовнішнім середовищем, визначають границі основних процесів (процеси першого порядку). Разом з цим усередині організації повинні існувати потоки робіт, що забезпечують основні процеси (процеси другого, третього і т.д. порядку). Вони також мають свої границі, свої входи і виходи. Зміст основних і допоміжних процесів визначається змістом проблем, розв'язуваних організацією, а сама організація перетворюється в систему прийняття рішень. Структура потоків постійно міняється, вона не є аналогом функціональної структури.
Процесна схема підприємства відбиває матеріальні, фінансові, інформаційні й інші потоки, що протікають із приводу функціонування процесів.
Відповідно до практики процесного підходу в менеджменті визначають три градації процесів:
основні (базові) процеси - це процеси, що є основою функціонування системи, заради здійснення яких система і створюється.
процеси забезпечення - це процеси, що створюють умови для ефективного функціонування основних процесів.
процеси менеджменту - процеси, результатом яких повинне бути підвищення результативності й ефективності основних і процесів, що забезпечують.
До процесів менеджменту віднесемо реалізацію основних функцій менеджменту - планування, мотивування, організація, контроль і координування.
Для створення цілісної картини процесного сприйняття підприємства вважаємо за доцільне визначення процесів відповідно до функціональних сфер. Тобто процеси можуть бути визначені з погляду виробництва, логістики, маркетингу, фінансів, інформації і т.п.
Зміст керування процесами полягає в ефективній реакції організації на запити зовнішнього і внутрішнього середовища. Керування процесами орієнтується на проблемну модель, у якій проблеми розглядаються не стільки як перешкоди при досягненні мети, скільки як природні умови функціонування організації.
Однак, безумовно, у центрі уваги знаходяться процеси, що відбивають головну задачу суб'єкта, а саме те, заради чого організується дана система. Оскільки в умовах ринкової економіки ініціатива в сфері бізнесу належить інвестору (приватному, корпоративному, державному), що вкладає визначений капітал, то закономірний висновок про те, що головна мета його - фінансова, а саме одержання додаткового доходу на вкладений капітал. У випадку інвестування капіталу в який-небудь підприємницький проект, даний доход буде складовою частиною доданої цінності (вартості), створюваної в ході функціонування об'єкта інвестування. Таким чином, з погляду власника капіталу і/чи ініціатора капіталовкладень головний процес, по сутності являється фінансовим і полягає в створенні доданої вартості.
Головним процесом забезпечення, з погляду фінансів пропонуємо визначити забезпечення базового процесу фінансовими ресурсами. Задачею даного процесу є "постачання" фінансових ресурсів у необхідному обсязі й у необхідний час. При цьому як фінансові ресурси визначимо кредити, позики, акціонерний (пайовий) капітал, а також залучення кредиторської заборгованості, випуск векселів і інших цінних паперів і т.д.
Результатом процесів менеджменту по визначенню є підвищення результативності й ефективності основних і процесів забезпечення. Безумовно, ефективність діяльності підприємства відбивається в показниках рентабельності (прибутковості), як співвідношення прибутку і витрат. Отже, керування рентабельністю можна віднести до процесів менеджменту. Керування рентабельністю має на увазі керування співвідношенням прибутку і витрат, отже, керування прибутком і витратами чи виторгом (оборотом) і витратами.
Результативність у фінансовій сфері доцільно відрізняти від таких показників як прибутковість. Результативність пропонуємо визначити як реально досягнутий фінансовий стан підприємства. У цьому випадку результативність буде інтегральним показником, що відбиває функціонування різних фінансових підпроцесів: керування дебіторською заборгованістю, керування кредиторською заборгованістю, керування прибутком і т.д. Таким чином результативність відбиває сукупний результат діяльності фінансового менеджменту компанії, а саме баланс підприємства як підсумок деякого періоду функціонування і його структуру. Таким чином, результативність відбивається в показниках ліквідності і платоспроможності.
Виходячи з концепцій контролінгу, орієнтованих на координацію в системі керування, можна зробити висновок про те, що в ході впровадження процесного підходу реалізуються саме ці функції контролінгу - системоутворююча і системопов’язуюча.
Тому, якщо з погляду процесного підходу керування орієнтоване саме на процеси, то контролінг, виходячи з необхідності виконання системоутворююччої і системопов’язуючої функцій, повинний забезпечувати систему управління інформацією про процеси, а саме:
- інформацією про поточний стан процесу в необхідний момент часу;
- інформацією про динаміку процесу за визначений період часу;
інформацією про функціонування міжпроцесних зв'язків;
- комплексною оцінкою функціонування підприємства як системи процесів.
При цьому виникає одна з задач контролінгу - створити і підтримувати формалізовану систему інформаційної підтримки менеджменту за допомогою розробки, впровадження й ефективного використання методик цілеорієнтованого планування, контролю, аналізу й оцінки поточного стану системи процесів і способів прийняття управлінських рішень коригувального характеру.
Упровадження процесного підходу розбивається на кілька етапів.
1. Ідентифікація процесів і процесної структури підприємства.
Стандартного переліку процесів не існує, тому підприємство повинне саме визначити склад процесів, виконання яких необхідно для ефективного досягнення встановлених цілей і задач. Склад процесу повинний відбивати специфіку виробництва і ведення бізнесу організації.
При рішенні задачі побудови процесної структури підприємства спочатку встановлюється ланцюжок основних процесів. Через основні процеси підприємство реалізує свою місію. Основні процеси визначають організаційну структуру підприємства, а також є базою для визначення процесів ресурсного й інфраструктурного забезпечення і процесів менеджменту. Останні обслуговують керівництво всією системою підприємства і створюють передумови для злагодженої і цілеспрямованої організації, здійснення, контролю і координації всіх процесів, як основних, так і що забезпечують.
На практиці визначення і розмежування процесів в існуючій організації є складною задачею, тому що при цьому виникають розбіжності з приводу прав, обов'язків і повноважень конкретних виконавців.
Кожен процес може складатися з ряду підпроцесів (субпроцесів) різного ступеня складності, що, у свою чергу, можуть дробитися на процеси більш низького рівня (аж до конкретних дій, неподільних далі).
Процесна архітектура означає формалізацію не тільки кожного конкретного процесу, але і їхніх взаємозв'язків, завдяки чому стає можливим представити підприємство у виді мережі процесів