Підходи до забезпечення конкурентних переваг підприємства

План

Вступ

Актуальною проблемою сучасної вітчизняної теорії і практики менеджменту є розробка методів та механізмів управління конкурентоспроможністю підприємств.

Міжнародна конкуренція, глобалізація ринків, масштабне проникнення іноземних товарів на український ринок висуває проблему управління конкурентоспроможністю в число пріоритетних управлінських завдань, успішне вирішення яких забезпечить виживання підприємств у новому економічному середовищі.

Конкурентоспроможність підприємства є широким і багаторівневим поняттям, оскільки передбачає врахування взаємодії усіх функціональних сфер діяльності підприємства (виробництво, персонал, фінанси, наукові розробки, маркетинг). Існує і зворотний зв'язок конкурентоспроможності продукції і конкурентоспроможності підприємства, який у теоретичному і прикладному аспектах досліджений мало. Зокрема, виробництво і, особливо створення нової продукції є функцією конкурентоспроможності підприємства (тут доцільно говорити про потенціал або запас конкурентоспроможності), оскільки потребує відповідних до стратегії підприємства технологічної бази, робочої сили, фінансових ресурсів.

Це підкреслює важливість та актуальність проведення теоретичних досліджень конкурентоспроможності підприємств.

1. Стратегії забезпечення конкурентоздатності

Як правило, для ведення бізнесу вибирають товари (чи послуги), виробництво (надання) яких вимагає мінімальної кооперації і постачань чи де є широка взаєзамінність вхідної сировини і матеріалів.

Але ця господарська стратегія не може розглядатися як універсальна. Більш глибокий підхід – забезпечення стійкої конкурентноздатності. Існує два типи конкурентних переваг: більш низькі витрати і спеціалізація. Під більш низькими витратами розуміється не просто менша сума витрат на виробництво, чим у конкурентів, а здатність фірми розробляти і збувати товар більш ефективно, чим конкуренти. Тобто необхідно організувати з меншими витратами й у більш короткий термін весь цикл операцій з товаром: від його конструкторського пророблення до продажу кінцевому покупцю. Нездатність вибудувати весь цей ланцюжок зведе нанівець успіх у кожній з її ланок.

Спеціалізація – це здатність задовольняти особливі потреби покупців і одержувати за це преміальну ціну, тобто ціну в середньому більш високу, чим у конкурентів. Іншими словами, для забезпечення такого типу конкурентних переваг необхідно виділятися серед конкурентів, пропонуючи покупцям товар, що помітно відрізняється або високим рівнем якості при стандартному наборі параметрів, що визначають цю якість, або нестандартним набором властивостей, що реально цікавлять покупців.

При цьому в будь-який даний момент часу будується стратегія забезпечення конкурентноздатності, спираючись лише на один з видів конкурентних переваг – або на більш низькі витрати, залучаючи покупців відносною дешевиною товарів у порівнянні з аналогічними виробами інших виробників, або на спеціалізацію, викликаючи інтерес у найбільш вимогливих і потребуючих, насамперед, високої якості клієнтів.

Виходячі з цього, вибирається найбільш прийнятна стратегія забезпечення і підтримки конкурентноздатності. Але перш ніж описати асортимент таких стратегій, розглянемо ще одне поняття "діапазон конкуренції", що позначає широту тієї номенклатури товарів, що виготовляється, а потім продається. Основні типи стратегій забезпечення конкурентноздатності представлені на рис. 1.

Окремі фірми розвивають свої операції по стратегії "унікальність і лідерство". Це означає, що вони виробляють продукцію вищої якості, причому по широкій номенклатурі.

Є фірми, стратегія конкурентної боротьби яких заснована не на спеціалізації, а на більш низьких витратах виробництва. Вони виготовляють великий асортимент продукції стандартного рівня якості і зі стандартною ціною.

Третій тип фірм будує конкурентну стратегію на менш ризикованих і більш дешевих принципах – спеціалізація при вузькій номенклатурі продукції. Це продукція вищого рівня у своїх класах спеціалізації і коштує вона недешево.

Четвертий тип фірм займається випуском вузького кола якісної продукції за дешевими цінами. Така продукція не відрізняється різноманітними властивостями. Вона проста, надійна і дешева.

Рис. 1. Стратегії забезпечення конкурентноздатності

Природно, не обов'язково дотримуватися тільки однієї обраної стратегії забезпечення конкурентноздатності. Освоївши випуск одного-двох виробів, доступних широкому колу небагатих покупців, фірмі можна почати підготовку до освоєння іншої стратегії. Шлях розширення свого асортименту, зберігаючи низькі ціни, що виправдують не особливо високий рівень якості, призведе до стратегії орієнтації на витрати , що дозволить різко збільшити й обсяги реалізації, і суми одержуваного прибутку (при помірній рентабельності).

Якщо не розширювати асортимент, а всі доходи направити на підвищення якості товарів, то цей шлях призведе фірму до стратегії вибіркової спеціалізації. Цей шлях може забезпечити високий рівень рентабельності вкладеного капіталу.

Вибір найбільш придатної стратегії конкуренції залежить від того, якими можливостями розташовує підприємство. Якщо воно має застаріле устаткування, невисококваліфікованих працівників і не має перспективних технічних новинок у запасі, але здійснює невисокі витрати на виробництво, то найбільше підходить стратегія "орієнтації на витрати". Усе залежить від того, на скільки широка планується номенклатура товарів.

Якщо ж сировина і матеріали обходяться дорого, але на підприємстві є сучасне устаткування, унікальні конструкторські розробки чи винаходи, а працівники мають високу кваліфікацію, то можливе застосування стратегії забезпечення конкурентноздатності за рахунок організації випуску унікальних товарів чи з таким високим рівнем якості, що виправдає в очах покупців високу ціну.

Усі види конкурентних переваг підприємства з погляду шляхів досягнення конкурентних переваг можна розділити на дві групи:

1) переваги низького порядку;

2) переваги високого порядку.

Переваги низького порядку пов'язані з можливістю використання дешевих: робочої сили; матеріалів (сировини); енергії. Низький порядок конкурентних переваг зв'язаний з тим, що вони нестійкі і можуть бути загублені або внаслідок зростання цін і заробітної плати, або через те, що ці дешеві виробничі ресурси точно також можуть використовувати (чи перекупити) конкуренти. Іншими словами, переваги низького порядку – це переваги з малою стійкістю, нездатні забезпечити переваги над конкурентами надовго.

До переваг високого порядку прийнято відносити: унікальну продукцію; унікальну технологію і фахівців; відмінну репутацію фірми (це особливо коштовна конкурентна перевага). Якщо конкурентна перевага досягнута за рахунок випуску на