На цьому рівні конкурентоспроможності кошти на маркетинг виділяються, звичайно, за залишковим принципом, а збут, реклама, маркетинг і паблік рілейшнз об’єднуються в одне ціле. Якщо середні та великі підприємства мають штат співробітників, що займаються маркетингом, те малі підприємства звичайно дозволити собі такої «розкоші» не можуть, тому тут все залежить особисто від керівництва, тобто знов на перші ролі виходить людський фактор.[3]

Компанії другого рівня конкурентноздатності прагнуть зробити свої виробничі й управлінські системи "зовні нейтральними". Це означає, що такі підприємства повинні цілком відповідати стандартам, установленим їх основними конкурентами на конкретному ринку (у галузі чи регіоні). Вони намагаються відтворити в себе те, що роблять фірми-лідери: прагнуть максимально запозичати технічні прийоми, технології, методи організації виробництва у ведучих підприємств галузі, здобувати сировину і матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби з тих же джерел, що і їхні головні конкуренти.

Такі компанії підкорюються тим же принципам і підходам у управлінні якістю продукції й у контролі за рівнем запасів, що й підприємства-лідери, встановлюють такі ж за характером відносини з працівниками на своєму виробництві.

Деякі підприємства в Україні вже досягли другого рівня конкурентноспроможності. До особливостей підприємств другого рівня конкурентноздатності відносяться:

перетворення маркетингу в головну функцію управління. Ці компанії звичайно сповідають концепцію маркетингу, орієнтованого на продукт. Вивчення ринку для них не порожній звук, а планомірна повсякденна аналітична робота, спрямована на визначення тих "заповітних струн" у душі потенційних споживачів, які можна зачепити дійсно ефективною рекламою;

прагнення стати маркетингово орієнтованими фірмами, у яких усі процеси планування і розвитку виробництва базуються вже на прогнозах збуту, що складаються при участі служби дослідження ринку;

більш витончені форми і методи конкуренції, де цінова конкуренція витісняється конкуренцією по якості, рівню обслуговування споживачів і т.п. Такі підприємства прагнуть "підтягуватися" до основних конкурентів по цих параметрах;

зміна кадрової політики. Тут керівники фірм прагнуть запросити на роботу, якщо знадобиться, керуючих і фахівців з інших компаній цієї ж галузі, покладаючись на їхню високу кваліфікацію і професійні якості, без обліку специфіки конкретного підприємства чи виробництва,

орієнтація на найбільш розповсюджені, типові управлінські технології (не слід плутати з регулярним менеджментом), що забезпечують успіх на ринку основним конкурентам. Удосконалювання організації і стимулювання праці, систем управління тут здійснюється за принципом "розумної достатності" (якщо у конкурентів цього немає, те і нам поки не треба).

Однак на визначеному етапі пряме запозичення передового досвіду вже не додає конкурентноздатності фірмі. Перед керівництвом таких компаній виникає питання, якщо їх підприємства мають інші порівняльні переваги в конкуренції на ринку, чим їхні головні суперники, те навіщо їм потрібно обов'язково дотримуватися загальних стандартів організації виробництва і управління, що установилися в галузі? Ті, хто знаходить правильні відповіді на це питання, звичайно "доростають" до підприємств третього рівня конкурентноздатності і стають в один ряд з лідерами галузей, а не "плетуться в них у хвості".

Відмітні риси компаній третього рівня конкурентноздатності виявляються в наступному:

у цих компаніях у центрі уваги виявляються потреби і запити споживача, сповідається концепція маркетингу, орієнтованого на споживача, а управління починає активно сприяти розвитку виробничих систем;

такі компанії дійсно стають маркетингово орієнтованими. Виробництво ж у компаніях, що досягли третього рівня конкурентноздатності, як би "підтримується зсередини". На його розвиток зорієнтовані всі інші підрозділи організації;

у вітчизняному бізнесі компаній, що дійсно досягли цього рівня конкурентноздатності, поки що небагато. Тому головна задача для українського менеджменту на найближчий період — піднятися до третього рівня конкурентноздатності, тобто спробувати побудувати управління підприємством так, як це роблять кращі компанії світу;

будь-які нововведення, зміни в області виробництва продукції (асортименті, якості і т.п.) здійснюються тут тільки тоді, коли є впевненість у схваленні їх кінцевими споживачами.

Разом з тим є компанії, для яких і цього виявляється недостатньо. Успіх у конкурентній боротьбі залежить не стільки від виробництва, скільки від управління, його якості й ефективності в широкому змісті. Компанії третього рівня конкурентноздатності сповідають концепцію інтегрованого маркетингу, що орієнтований на передбачення потреб і запитів споживачів. Інші функції управління і виробничих систем удосконалюються постійно відповідно до вимог маркетингу. Це може бути й організація більш економічного і швидкореагуючого апарата управління, і більш висока оперативність і гнучкість в ухваленні рішення, і краща мотивація працівників. Ефективність виробничих систем визначається не стільки внутрішніми факторами (управлінськими й у більшому ступені такими, як розмаїтість і витонченість інструментарію маркетингу, оптимальне виробниче планування чи комплексне управління якістю, орієнтована на високоіндивидуалізовані і найвищою мірою рухливі потреби і запити споживачів), скільки зовнішніми управлінськими факторами (якістю організації й ефективністю системи управління).

Компанії, яким удалося досягти четвертого рівня конкурентноздатності, виявляються попереду конкурентів на роки. Вони не тільки не прагнуть копіювати досвід інших фірм галузі, а хочуть перевершити самі тверді з існуючих стандартів. Будь-які зміни в управлінні, організації виробництва, у стратегії розвитку здійснюються тут з урахуванням результатів вивчення ринку. Мало того, усі функції управління виявляються безпосередньо притягнутими в процес маркетингових досліджень чи систематизацію їх результатів. Усе менше маркетингової роботи зосереджується в спеціалізованих підрозділах. Останні узагальнюють дані, інтегрують і координують зусилля інших служб.

Такі підприємства називаються підприємствами з виробництвом світового класу, виробництвом постіндустріальної ери.

Схематично рівні конкурентноздатності підприємств показані в додатку 1.

3. Підтримка