Підтримка конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно є більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг, та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.[2]

Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної переваги фірми (рис. 2).

Зародження Прискорення Уповільнення Зрілість Спад ЧАС

Рис. 2. Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства.

Зі схеми видно, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то вважається, що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора.

Висновки

Управління конкурентноздатністю являється однієї з локальних функцій управління підприємством, що повинно базуватися на принципах комплексності і системності у вирішеннях багатьох питань. Систему управління конкурентноздатністю підприємства можна подати як взаємодію певних елементів, до яких можна віднести: вибір стратегій розвитку, маркетинг, систему управління персоналом, систему управління якістю і конкурентноздатність продукції, процеси планування і диверсифікації діяльності.

Існує два типи конкурентних переваг: більш низькі витрати і спеціалізація. При цьому в будь-який даний момент часу будується стратегія забезпечення конкурентноздатності, спираючись лише на один з видів конкурентних переваг – або на більш низькі витрати, залучаючи покупців відносною дешевиною товарів у порівнянні з аналогічними виробами інших виробників, або на спеціалізацію, викликаючи інтерес у найбільш вимогливих і потребуючих, насамперед, високої якості клієнтів.

Усі види конкурентних переваг підприємства з погляду шляхів досягнення конкурентних переваг можна розділити на дві групи:

1) переваги низького порядку;

2) переваги високого порядку.

Переваги низького порядку пов'язані з можливістю використання дешевих: робочої сили; матеріалів (сировини); енергії. Низький порядок конкурентних переваг зв'язаний з тим, що вони нестійкі і можуть бути загублені або внаслідок зростання цін і заробітної плати, або через те, що ці дешеві виробничі ресурси точно також можуть використовувати (чи перекупити) конкуренти. Іншими словами, переваги низького порядку – це переваги з малою стійкістю, нездатні забезпечити переваги над конкурентами надовго.

До переваг високого порядку прийнято відносити: унікальну продукцію; унікальну технологію і фахівців; відмінну репутацію фірми (це особливо коштовна конкурентна перевага). Якщо конкурентна перевага досягнута за рахунок випуску на ринок унікальної продукції, заснованої на власних конструкторських розробках, то для усунення такої переваги конкурентам треба або розробити аналогічну продукцію, або придумати щось краще, або роздобути ці секрети з найменшими витратами. Усі ці шляхи вимагають великих витрат, зусиль і часу у конкурентів. Це означає, що на якийсь час фірма виявляється в лідируючому і недосяжному положенні – тобто вона стійко конкурентноздатна.

У залежності від наявності тих чи інших факторів, що впливають на конкурентноздатність товарів і послуг, усі підприємства поділяються на рівні конкурентноздатності. У сучасній теорії управління прийнято виділяти чотири рівні чи стадії конкурентноздатності. Кожному з них відповідають свої підходи до організації управління і маркетингу.

Список використаної літератури

Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1999.

Мишин Ю. Слагаемые конкурентоспособности: Рекомендации по выработке стратегии развития производственных структур// Риск, №6-7, 2000.

Моисеева Н.К., Анискин Ю.П. Современное предприятие: конкурентоспособность, маркетинг, обновление. – М: Внешторгиздат, 2002.

Управление качеством / под ред. С. Д. Ильенковой. – М ЮНИТИ, 2001.

Уруков В. Правовая основа обеспечения конкурентоспособности промышленных предприятий// Хозяйство и право, №2, 2001.

Шляхи підвищення конкурентоспроможності експортної продукції / під редакцією В.Я.Маштабея. – Харків, 2001.

Шпок Н.Д. Концепція маркетингу як основа формування стратегії підприємства за ринкових відносин // Проблеми формування ринкової економіки – К., 2000.- вип. 6.

Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика: Учебное пособие; 2-е изд., с испр. и доп. — М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”; Изд-во “ГНОМ-ПРЕСС”, 2002.

Додаток 1

Рівні конкурентоспроможності

а) Маркетинг – звичайна функція управління |

б) Маркетинг – більш важлива функція управління, ніж інші

Другий рівень Третій рівень

в) Маркетинг – основна функція управління

Четвертий рівень

д) Задоволення потреб споживача – головна контрольна функція; маркетинг – головна інтегруюча функція. |

г) Задоволення потреб споживача – головна контрольна функція управління