Всі оборотні кошти можна розділити на дві частини: постійна частина оборотних коштів, що йде на створення мінімальних товарних запасів і мінімального забезпечення функціонування торговельного підприємства (для промислових підприємств це та частина, яка йде на створення товарно-матеріальних цінностей, які необхідні для функціонування виробничого процесу) [23, 25, 47-49].

Але потреба в засобах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі коливання продаж по сезонам для торгових підприємств з певними групами товарів: кондиціонери, насіння тощо. Для торговельних підприємств, які займаються торгівлею багатьма видами товарів все одно активність продаж (а отже і потреба в створенні додаткових товарних запасів також коливається в силу різних причин). Подібним чином коливається і потреба в інших видах оборотних активів.

З погляду ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, що перекривали б будь-яку потребу в оборотних коштах, у тому числі ту, котра виникає тимчасово в збільшеному розмірі. У такому випадку у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок оборотних коштів, що привело б до нераціонального їхнього використання. Як правило це проявляється у понаднормативному зростанні товарних запасів, що просто призводить “до заморожування” коштів підприємства. Тому торговельні підприємства повинні вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарних цінностей і мінімального покриття витрат . Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином за рахунок банківських кредитів на умовах терміновості і поверненості. При цьому “зайві” власні кошти можна спрямувати на розширення матеріально-технічної бази підприємства чи на інші цілі.

Отже позикові кошти є джерелом покриття змінної частини оборотних активів торговельного підприємства в найліпшому варіанті, джерелом покриття змінної і постійної частини оборотних активів підприємства в гіршому варіанті структури джерел формування фінансових ресурсів підприємства. В найгіршому випадку позикові кошти є джерелом покриття необоротних активів підприємства.

Отже, банківські кредити є найкращим джерелом покриття змінної частини оборотних активів підприємства .

1.2. Поняття та принципи банківського кредитування

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента [27, c.43]. Схожої думки дотримується Васюренко О.В., який зазначає, що як економічна категорія кредит — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичаль-ником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредит-ної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні гос-подарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового за-позичення вартості в грошовій або товарній формі [17, c.109].

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. У цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди (рис.1.3), а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рис.1.3. Суб’єкти процесу кредитування та основні вимоги до них

Об'єкт кре-дитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від пози-чальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вар-тості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в про-цесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості [17, c.110].

Законодавчо в господарський лексикон введене поняття „фінансовий кредит” [1]. Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства [1-3].

За суттю фінансовий кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Фінансовий кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредитування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести [10, c.192]:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потребу в