Видача позики здійснюється по пред’явленню в банк платіжних документів, незалежно від наявності грошових коштів на поточному рахунку.

Погашення заборгованості по позиці здійснюється регулярно (щоденно, раз у 5 днів тощо) шляхом спрямування виручки в кредит спецпозичкового рахунку.

3. Однією із форм фінансової підтримки господарської діяльності підприємств є креди-тування по овердрафту. Овердрафт безпосередньо пов’язаний з поточним рахунком клієнта. При наявності відповідної угоди банк дозволяє власнику поточного рахунку здійснювати платежі на суму, яка перевищує кредитовий залишок на поточному рахунку, але в межах встановленого ліміту.

В кредитному договорі по овердрафту обумовлюється розмір і строки сплати за користування кредитними ресурсами. Процент по овердрафту нараховується, як правило, щомісяця на непогашений дебетовий залишок.

Банк заробляє відсотки по овердрафту тільки тоді, коли клієнт користується даною послугою. У зв’язку з цим для банку є деякі незручності, а саме:

- банк повинен тримати гроші для кредитування, хоча клієнт їх може і не взяти;

- банк втрачає можливість прокредитувати іншого клієнта.

Крім строкового відсотка банк стягує з позичальника комісію, яка є винагородою банку за втрачену можливість розмістити задепоновані кошти в інші активи. В банківській практиці для цього нараховують так званий «процент очікування», який встановлюється у розмірі від 1/3 до 1/5 строкової ставки за фактично використані кредитні ресурси. Він нараховується на різницю між встановленим лімітом кредитування і фактичною сумою уже використаних позичальником кредитних ресурсів.

1.3.Методологічні основи управління кредитними ресурсами при формуванні оборотних активів на підприємстві

Управління фінансовими ресурсами є найважливішою сферою діяльності будь-якого суб’єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено змінами технології виробництва, виходом на нові ринки, розширенням або згортанням обсягів випуску продукції, появою нових видів підприємницької та економічної діяльності. Ускладнюють вирішення цих питань тенденції розвитку локальної і загальної ринкової ситуації, а саме: малопередбачувані зміни попиту, жорсткість цінової конкуренції на традиційних ринках, диверсифікованість і завоювання нових ринкових ніш, зростання ризиків при проведенні торгівельних операцій тощо. Для остаточного розв’язання зазначених проблем потрібні глибокі фінансові розрахунки щодо стратегії залучення, розподілу, перерозподілу та інвестування фінансових ресурсів, що приведуть до зростання ролі специфічних фінансових питань управління, серед яких і управління позиковими фінансовими ресурсами.

Фахівці [45-47], виділяють три основні стадії управлінської діяльності: проектування і визначення мети; організація виконання прийнятого рішення; контроль виконання поставлених завдань.

Схематично процес управління кредитними ресурсами підприємства має вигляд, представлений на рис. 1.5.

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності торгівельного підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового левериджу існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу [15, c.436]. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток).

З підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість підприємства. Кожен керівник має вибирати між можливістю підвищити рентабельність власного капіталу і погіршенням фінансової стійкості підприємства [14, c.188].

Рис. 1.5. Основні стадії управління позиковими ресурсами на підприємстві

Отже, кожне підприємство має балансувати між цими факторами, що впливають на фінансові результати його діяльності (рис. 1.6). Загальна тенденція в плані планування обсягів залучених ресурсів на сьогодні така, що керівники підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані з можливістю отримання високих прибутків [46, c.202].

Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств, в тому числі й торгівельних. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.

Саме тому в процесі управління позиковими ресурсами підприємств надзвичайно важливим є перша стадія: визначення обсягів позикових ресурсів, враховуючи вищезгадані моменти.

Рис. 1.6. Залучення позикових ресурсів призводить до погіршення одних показників діяльності підприємства і покращання інших

Ще один фактор пов’язаний з плануванням обсягів позикових ресурсів полягає у врахуванні умов, на яких отримуються позикові ресурси у розпорядження підприємства. Мало спланувати обсяг позикових ресурсів виходячи з оптимального співвідношення прибуток – фінансова стійкість. Необхідно врахувати умови отримання позикових ресурсів (адже вони платні) і рентабельність. Якщо економічна рентабельність власного капіталу (очікувана при залученні позикових коштів) вище кредитного проценту, то виникає ефект фінансового важеля, який показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот. Якщо прогнозована рентабельність власного капіталу менша за кредитний процент, то залучення додаткових позичених коштів призведе до негативного моменту: зменшення власного капіталу підприємства, так як частину процентів за кредит доведеться погашати саме за рахунок власного капіталу. У таких випадках необхідно або шукати дешевші позикові ресурси, або змінювати проект по використанню позичених ресурсів на такий, що забезпечить більшу рентабельність.

І тут на перший план виступає необхідність діагностики рівня і структури фінансового забезпечення. Діагностика може бути націлена передусім усього на виявлення достатності загального обсягу фінансових ресурсів, а потім — на контролінг відповідності їхньої фактичної структури тим цільовим параметрам, що були