На етапі зрілості ЖЦТ виділяють три фази: росту, стабільності і старіння. Вступ у першу фазу означає уповільнення темпів росту продажів, стабілізацію системи каналів розподілу. На другій фазі внаслідок насичення ринку обсяг продажів зберігається на постійному рівні. Більшість потенційних споживачів уже випробували товар, і показники обсягів продажів залежать від чисельності населення і потреб у заміні. На третій фазі «упадочной зрілості» абсолютний рівень обсягів продажів поступово скорочується, оскільки інтереси споживачів переключаються на інші товари.

Уповільнення темпів росту обсягів продажів приводить до збільшення запасів готової продукції, що у свою чергу веде до загострення конкуренції. Конкуренти прагнуть знайти і зайняти вільні ніші ринку, усі частіше прибігають до продажу товарів за зниженими цінами, посилено рекламують продукт і намагаються укласти пільгові угоди зі споживачами і торгівлею. Ростуть асигнування на дослідження і розробки з метою удосконалення товарів, створення їхніх нових модифікацій і розширення асортиментної групи. З боротьби вибувають найбільш слабкі конкуренти.

2.3. Стратегія ефективного власника.

У залежності від цілей інвестування, типу керування, характеру економічної ситуації і безлічі інших факторів можна виявити велике число різноманітних стратегій.

Наприклад, для стратегічного інвестора, основна місія якого полягає в розширенні сфери свого впливу й участі в керуванні підприємством, можна виділити стратегії ефективного власника і спекулятивного злиття (чи поглинання).

У випадку використання цієї стратегії місія інвестора укладається не тільки в одержанні доступу до визначених видів продукції і забезпеченні контролю за фінансовими потоками, але й у підвищенні науково-технічного і виробничо-збутового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства-емітента. Основний доход, одержуваний інвестором, носить довгостроковий характер і утвориться в результаті господарської діяльності підприємства. Відповідно для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакета, але і для розвитку емітента. На більш пізніх етапах ефективний власник може здійснювати "розкручування" акцій підконтрольного підприємства, у тому числі і на міжнародних ринках. Нарешті, після того як підприємство стало високорентабельним, а його акції значно виросли в ціні, інвестор, що використовує цю стратегію, може дістати прибуток за рахунок продажу свого пакета. За рубежем таку стратегію використовують венчурні фонди, що фінансують розвиток інноваційного бізнесу.

Як передумови використання даної стратегії необхідно відзначити не тільки наявність значних фінансових ресурсів, але і досвід, зв'язки, а також знання технології виробництва, ринків збуту й інших особливостей контрольованого підприємства.

При портфельному інвестуванні вибір стратегії значною мірою визначається типом керування. Звичайно виділяють 2 види керування: пасивний і активний. Пасивне керування характерне для консервативних і помірно-агресивних інвесторів. Як головні мети при пасивному керуванні виступають захист вкладень від інфляції й одержання гарантованого доходу при мінімальному ризику і низьких витратах на керування. Цей тип керування припускає створення гарно диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких можна з високою точністю розрахувати прибутковість, ризик і ліквідність. Пасивний тип керування заснований на тім, що конфігурація портфеля протягом тривалого періоду часу не переглядається. Це дозволяє реалізувати серйозну перевагу пасивного керування -і низький рівень управлінських витрат.

Активне керування припускає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, що відповідають цілям інвестування, а також швидка зміна структури портфеля. Головна особливість активного типу керування полягає в прагненні інвестора переграти ринок і одержати прибутковість, що перевищує середньоринкову.

Цей тип керування вимагає значних витрат, зв'язаних з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, чи придбанням розробкою власного програмно-технічного і методичного забезпечення. Значні витрати, характерні для активного типу керування, викликані необхідністю забезпечення торгової активності і доступу до систем біржової і позабіржової торгівлі, транзакційними витратами, створенням мережі для скупки акцій і т.д. Цей тип керування може бути обраний тільки учасниками, що мають достатній власний капітал, високопрофесійний персонал, а також значний досвід керування як власним портфелем цінних паперів, так і довірчого керування портфелем клієнтів.

2.4. Стратегія спекулятивного злиття або поглинання.

Злиття — це угода між двома або більш корпораціями капітал яких поєднується в одній компанії; звичайно укладається між фірмами, близькими по розмірі, і носить дружествений характер. Поглинання — це покупка контрольного пакета акцій корпорації і перетворення її в підрозділ компанії-покупця. Поглинання звичайно мають місце між компаніями різного розміру і можуть носити як дружній, так і ворожий характер. В українських умовах одержали поширення обоє шляхи. З одного боку, українські підприємства диверсифікують свою діяльність шляхом розробки нової нетрадиційної для них продукції, створення торговельних підприємств. З іншого боку, процес приватизації супроводжується злиттями і поглинаннями підприємств. Український досвід придбання підприємств у процесі приватизації показує, що власники по-різному приймали рішення про диверсифікованості свого портфеля акцій. Використовувався планомірний підхід, відповідно до якого визначалися привабливі галузі, а потім здобувалися підприємства (так частіше надходили банки, що формують галузеві портфелі). Однак українською специфікою в багатьох випадках став слабкий зв'язок між привабливістю галузі й ефективністю діяльності підприємства. Дуже багато чого, як виявилося, залежить від суб'єктивних факторів: готовності менеджерів і колективу підприємства співробітничати з власниками; бажання