ви-користання через те, що ці капітали були недостатніми для оргнізації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний про-цент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об'єднати. Таку централіза-цію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу [11].
Щоб отримати право на створення акціонерного товариства, його грюндери, тобто засновники (зазвичай, це великі капіталісти), повинні попередньо зібрати відповідну грошову суму. Конкретний розмір цього капіталу, порядок за-твердження статуту і вся процедура заснування акціонерних то-вариств регулюються законодавством кожної країни. Зокрема в Україні – це Закон "Про господарські товариства", прийнятий Верховною Радою України в 1991 році. Згідно з цим Законом акціонерне товариство функціонує, як товаристо з обмеженою відповідальністю, яке має такі основні характерні риси:
статутний фонд розділений на певне число акцій рівної номінальної вартості;
акції розміщені між засновниками та учасниками;
відповідальність за зобов’язаннями лише майном товариства;
акціонери відповідають лише в межах акцій.
Отже, акціонерне товариство – це підприємство, основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє.
Акціонерні товариства бувають двох видів:
закриті;
відкриті.
Закриті – це такі товарист-ва, акції яких розподіляються між засновника-ми й не можуть розповсюджуватися за підпис-кою, вільно купуватися й продаватися на ринку цінних паперів. Відкриті – акції таких товариств вільно розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на фондовій біржі.
Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення змін до статуту товариства [12, 16].
В Україні на сучасному етапі формуються переважно акціонер-ні товариства закритого типу [17]. Зумовлено це принаймні двома обставиними. По-перше, чинне законодавство з роздержавлення і приватизації державного майна на першому етапі приватизації передбачало передачу цього майна переважно трудовим колекти-вам. Закриті акціонерні товариства найбільше відповідають цій вимозі. По-друге, такий вид акціонерних товариств зумовлювався й відсутністю досконалого ринку цінних паперів (фондової біржі), що утрудню-вало процес розповсюдження й вільного фукціонування акцій. Цей фактор діє й зараз. Тому акціонери більшості, навіть, відкритих акціонерних товариств не мають справжніх акцій. В обороті їх заміняють тимчасові свідоцтва про внесений пай, свідоцтва депози-тарію, протоколи угод по акціях та інші сурогати. Все це істотно ускладнює досягнення високої ефективності вже діючих акціонер-них товариств.
Головною ознакою акціонерного товариства, як було зазначено, є те, що його капітал формується шляхом випуску й продажу акцій. Що ж вони собою являють?
Акція – цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власнику на отриманая доходу в формі дивіденду. Дивіденд – це та частина прибутку акціонерного товариства, яка виплачується власникам акцій згідно з розмірами вкладеного капіталу. (розмір дивіденду залежить від рівня доходності підприємства).
Але акція, це не лише свідоцтво на отримання доходу на вкладений капітал. Це документ який дає її власнику певні права по відношенню до акціонерного підприємства. Комплекс таких прав формує соціально-економічні функції акцій. Першою функцією є та, що акція є свідоцтво про внесення паю до сукупного капіталу акціонерного товариства. Друга функція: акції є титулом власнос-ті й безпосередньо самою власністю. Власник акції користується нею як власністю – він може отримувати на неї дивіденди, продати, подарувати, закласти в банку. Третя функція акції – вона дає право на отримання дивіденду (доходу) пропорційно вартості акції й величині отриманого акціонерним товариством прибутку. В четвертій функції: акції виступають як джерело здійснення інвестиційного процесу, фінансування капіталовкладень, пов'язаних з технічним розвитком підприємств. Грошові кошти, отримані з допомогою випуску акцій, стають фінансовими ресурса-ми й через банківську систему інвестуються в народне господарст-во. П'ята – контрольна функція акції. Її суть полягає в тому, що людина, яка володіє акціями, прямо чи безпосередньо має право контролю й участі в справах акціонерного підприємства [8, 9].
Грошова сума, яка зазначена на акції, на-зивається номінальною вартістю акції. Вона виражає з самого початку оцінку паю при заснуванні товариства. Ціна, за якою продаються і купуються акції на ринку цінних паперів, називається курсом акцій. Економічним стимулом до придбання акцій є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в будь-який ощадний банк. Розповсюдження акцій серед робітників та службовців і збільшення дивідендів частково долають їх відчуженність від засобів виробництва, посилюють матеріальну заінтересованість у діяльності акціонерного товариства, їх конкурентноспроможність.
Покупець купує акції для отримання по них відповідного до-ходу у вигляді дивіденду. Тому, чим дивіденд вищий, тим вищий курс акцій, і навпаки. З цього боку, курс акцій прямо про-порційний величині дивіденду. З іншого боку, купуючи акції, по-купці разом з тим розраховують отримати дохід на свій капітал не менший, ніж той, який вони могли б отримати, якби віддали свій капітал у позичку за звичайний банківський процент. Тобто покупець приймає рішення сплатити за акцію таку суму грошей, яка при внесенні її в банк дасть йому змогу отримати такий же дохід (процент), як і дивіденд за даною акцією.
Припустимо, що акція номіналом у 100 дол. приносить щоріч-ний дивіденд, який становить 9 дол., і що позичковий процент дорівнює 3, тобто на кожну сотню доларів, які вкладені в банк, вкладник отримає щорічний дохід у 3 дол. Щоб отримувати що-річно 9 дол., необхідно було б вкласти в банк 300 дол. Але за-мість цього власник грошей може купити акцію, яка приносить за рік ті самі 9