Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від загаль-ної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У ре-альній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обра-ної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попе-редньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу.

Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками акцій, а яка використана для інших цілей, приймає-ться правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить влас-никам контрольного пакета акцій

Таким чином, тенденції формування і функціонування корпо-рацій майже повністю відображають закономірності розвитку світового виробництва. У цьому полягає їх універсальність: акціонерне товариство як форма організації підприємств отримала розвиток завдяки об'єктивним умовам розвитку світового господарства та завдяки своїм якостям змінюється відповідно до змін середовища свого існування.

Водночас розвиток міжнародних економічних відносин спричинив появу можливостей диверсифі-кації форм та напрямів діяльності (в масштабах краї-ни або світового господарства). Акціонерна форма, забезпечуючи перелив капіталу між галузями та підприємствами, найкраще відповідає новим вимогам ринку. Сучасне підприємництво нерозривно пов'яза-не з ризиком, і корпорації цей ризик зменшують. Потрібно згадати також про чинник, вплив якого був не причиною, а однією з умов підвищення ролі кор-порацій у світі, – це інтернаціоналізація капіталу [6].

Безумовно, навіть за дуже сприятливих зовнішніх умов корпоративна форма навряд чи завоювала б па-нівний статус без відповідних внутрішніх чинників. Ці чинники визначаються правовою природою акціонер-них товариств. По-перше, це обмежена відповідальність акціо-нера за зобов'я-заннями акціонерного това-риства. Це вважають однією з найголовніших переваг акціо-нерної форми ведення бізнесу. Обмежена відпо-відальність тісно пов'язується з акумуляційним та соціальним аспекта-ми розвитку акціонерних товариств. Під соціальним аспектом розуміють підвищення ділової активності в суспільстві разом із поширенням акціонерної влас-ності. Учасник акціонерного товариства має щодо нього лише права і один обов'язок – внесення відповідно до вимог статуту та чинного законодавства внесків до статутного фонду. Об'єднання двох чин-ників – обмеженої відповідальності та розподілу власності та управління дає змогу залучити до підприємницької діяльності велику кількість громадян, які не мають здібностей чи бажання для ведення власної справи, але мають капітал та готові його інве-стувати в прибуткову справу (це і є акумуляційний ефект акціонерної форми господарювання).

Слід зазначити, що, по-перше, акціонерне товари-ство теж має обмежену відповідальність щодо сво-го акціонера, тобто не відповідає за його іншими зобов'язаннями. По-друге, участь в акціонерному то-варистві не обмежує іншої (будь-якої за характером) діяльності акціонера. По-третє, на діяльність акціо-нерного товариства не впливає зміна складу акціо-нерів. Ця перевага тісно пов'язана з особливостя-ми обігу цінних паперів корпорації, їх правовою та економічною природою.

Порівнюючи переваги, притаманні акціонерному товариству, з тими, що їх мають інші форми госпо-дарювання, можна зауважити, що в них є спільні риси, але тільки акціонерному товариству притаман-ний весь комплекс ознак, які дозволяють йому зай-мати провідні позиції в діловому світі.

Позитивний вплив зовнішніх та внутрішніх чинників дає змогу говорити, що сучасний світ розвивається в напрямку утворення такого єдиного економічного про-стору, де основними господарюючими суб'єктами будуть корпорації. Україна, у свою чергу, не повин-на залишатися осторонь цих процесів.

3. Сучасний розвиток акціонерної форми організації підприємства: проблеми та шляхи вдосконалення в Україні.

В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздер-жавлення та приватизація економіки. Основним засобом здій-снення їх є перетворення державних підприємств на акціо-нерні компанії. Так, у 1995 р. близько 8 тис. середніх та великих підприємств стали акціонерними компаніями [17]. На даний акціонерна фрма організації діяльності підприємств пос-тупово займають провідні позиції в нашій державі. Та-кий процес є наслідком дії двох головних чинників, які взаємопов'язані. По-пер-ше, приватизація державних підприємств (які в загальній більшості акціонуються); по-друге, розвиток ринкових відносин взагалі, що приводить до появи нових акціонерних товариств. Слід зазначити, що в загальній структурі акціонерних товариств в Україні найбільшу питому вагу мають АТ, що виникли внаслідок приватизаційних процесів. Вибір попереднього акціонування та наступного продажу підприємства як форми приватизації можна пояснити швидкістю та дешевизною цього способу роздержавлення. Саме акціонерне товариство може забезпечити короткий термін переходу права власності, його відносно не-велику вартість. Але не було враховано (особливо це стосується паперового етапу приватизації), що акціонерна форма виникла як спосіб концентрації та інтеграції промислового капіталу. Переваги фінансо-вого характеру зумовлювалися тим, що в основі появи та розвитку більшості провідних корпорацій світу лежав привабливий інвестиційний проект. В Україні приватизувалися всі підприємства – від прибутково-го до безнадійного боржника. Під час приватизації українських державних підприємств головна увага приділялася швидкості передачі, соціальним чинни-кам, але не потребам новоствореного акціонерного товариства. Фактично ця прива-тизація звелася до денаціоналізації державної влас-ності. Новостворені акціонерні товариства не мали певних передумов швидкого розвитку ні на макрорівні, ні на мікрорівні.

У побудові ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконати важливі функції. По-перше, вона значно розширить джерело нагромадження за рахунок вкладів в ощадних банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б також успішно використати на потреби населення, як і акціонерну