вима-гаються при виконанні інвестиційних зобов'язань, які ще називають попов-ненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках зали-шаються подібними.
Такий порядок оподаткування інвестицій у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства, на думку більшості фахівців, є стриму-ючим фактором, оскільки він штучно обмежує в додаткових джерелах фінан-сування і поповнення обігових коштів. Така практика оподаткування заведе-на в більшості країн із ринковою економікою, але ці країни, як правило, не потребують збільшення обсягів зовнішнього фінансування тому, що мають надлишок своїх ресурсів.
ВИСНОВКИ
Дослідження проблем функціонування і розвитку акціонерної форми власності дозволяє сформулювати ряд висновків.
Акціонерні товариства, що є основною формою організації сучасних великих підприємств і організацій в усьому світі, являють собою найбільш досконалий правовий механізм по організації економіки на основі об'єднання майна приватних осіб, корпорацій різного виду й інших органів. Основними рисами цього виду товариства є: поділ акціонерного капіталу на рівномірні, що вільно обертаються частки - акції; обмеження відповідальності учасників по зобов'язаннях товариства тільки внесками в капітал товариства; статутна форма об'єднання, що дозволяє легко змінювати число учасників і розміри акціонерного капіталу; відділення загального керівництва від керування самим підприємством, що зосереджується в руках особливого органа - правління (дирекції) товариства.
Основною перевагою акціонерного товариства, як найбільш ефективної форми організації бізнесу, є унікальна здатність акумулювати капітал і здійснювати фінансування шляхом залучення заощаджень у великих обсягах через випуск і продаж акцій і облігацій. Важливо те, що для акціонерної форми власності не має значення, хто вкладає свої засоби - юридична чи фізична особа, а також яка сума внеску - мільйони, сотні тисяч чи усього лише сто доларів. Акціонерне товариство, таким чином, здатно акумулювати вільні засоби як великих, так і дрібних власників. Важливо і те, що власник акції, розраховуючи на визначену винагороду, може і не приймати активної участі в керуванні підприємством. Іншою перевагою корпорації є здатність власників акцій без праці розпоряджатися своїми внесками. Цьому сприяють фондові біржі. Якщо при інших формах організації бізнесу, приміром, необхідно продати технологічну лінію чи верстат, що можливо тільки цілком, що найчастіше викликає тривалість пошуку покупця, тобто подовжує термін одержання коштів. При акціонерній формі власності акт продажу можливий вроздріб, тобто акціями, що значно його полегшує. Ця властивість є привабливим для участі в справі. Більш того, здобуваючи цінні папери декількох корпорацій власник має можливість знизити ризик, шляхом його розподілу. При цьому власники цінних паперів ризикують тільки тією сумою, що вони за них заплатили. Обмежена відповідальність не припускає погрози особистому майну навіть у випадку банкрутства. Зазначені особливості полегшують задачу залучення корпораціями грошового капіталу і підсилюють готовність людей, що мають заощадження, взяти участь у справі.
Організація фінансово-господарської діяльності у формі акці-онерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капі-талу, зокрема власного. Це пояснюється такими чинниками:*
поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рів-ної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великих інвесторів;*
високий рівень мобільності корпоративних прав (акцій), особливо, якщо вони котируються на біржі, а отже, мінімальні затрати на передачу прав власності;*
спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;*
можливість розміщення емісії серед величезного числа інве-сторів, значна частина яких не претендує на контроль над під-приємством;*
досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т. ч. від «роз-мивання» капіталу;*
акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій;*
оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі.*
порівняно низький рівень інформаційної асиметрії, оскіль-ки АТ повинні публікувати свою звітність у засобах масової ін-формації, надавати детальну інформацію при емісії цінних па-перів, що в цілому зменшує ризики, зумовлені принципал-агент-конфліктом.
Однак за умов нерозвинутості ринкових відносин в Україні акціонерні товариства не дають у повній мірі реалізувати ті переваги, які потенційно в них закладені. Це проявляється, зокрема в тому, що за умови значної кількості збиткових АТ і того факту, що акціонерами є працівники підприємства акції не дають змогу більшості власників реалізувати своє право на управління підприємством. Це проявляється в тому, що заробітна плата являється для таких акціонерів значно важливішим доходом ніж дивіденди, через що вони повністю залежні у своїх рішеннях на зборах від керівництва підприємством.
Крім того, розпорошення акцій серед величезної кількості власників нівелює переваги акціонерної форми для іноземних інвестицій, так як іноземний інвестор часто прагне придбати таку частку акцій, яка б давала йому змогу брати участь в управлінні підприємством, а в багатьох АТ, такі пакети є відсутніми і на їх формування необхідно тривалий час і кошти.
За умови нерозвинутості ринку, емісія акцій для багатьох підприємств у формі АТ може розглядатися як джерело збільшення власного капіталу лише теоретично, так як випуск акцій ще не означає їх успішного розміщення, а, отже, і надходження коштів.
Однак з розвитком ринкових відносин саме акціонерна форма підприємств є найбільш перспективною формою організації діяльності підприємств в Україні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України: Про цінні папери та фондову біржу від 18.06.91 №1201-ХІІ. // Електронна бібліотека “Юрист-Плюс”.- К.: ЦКТ. – 2000. – С.121-222.
Закон України «Про господарські товариства» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 жовтня 1992 року N 2692-XII, від 16 грудня 1993 року N 3710-XII, від 16 грудня 1993 року N 3709-XII, від 2 березня 1995 року N 82/95-ВР, від 14 березня 1995