1
Економічна теорія
План
Форми торгівлі…………………………………………………………….3
Монетарна політика Центрального банку…………………………….4
Література……………………………………………………………………..8
1. Форми торгівлі
Ринкові відносини розрізняються по ознаках торговельних угод. Ці угоди можна класифікувати в такий спосіб.
По способах зв'язку між агентами ринку розрізняються такі форми торгівлі. Виробник або власник товару безпосередньо продає його споживачеві. Виробник реалізує корисну річ спочатку торговельному посередникові, а той перепродує її споживачеві. Посередництво буває багатоланковим, коли в ньому послідовно бере участь кілька перекупників речей.
Залежно від видів оплати товарів виділяються наступні форми торгівлі. Бартерна торгівля: безгрошовий обмін одного виду товару на іншій. Продаж благ за готівку (або з оплатою по чеку). Так населення здобуває потрібні речі на споживчому ринку. Реалізація товарів по безготівковому розрахунку (оплата провадиться по перерахуванню: з доручення покупця банк знімає з його рахунку гроші й переводить на рахунок продавця). Даним способом найчастіше здобуваються засоби виробництва. Продаж товарів післяплатою (споживач, що живе далеко від торговельного підприємства, одержує бажану річ, викуповуючи її шляхом перерахування грошей продавцеві). Реалізація товарів у кредит (покупець одержує благо, звичайно вносячись за нього невелику плату й в обмін невелику плату й в обмін зобов'язання виплатити решту грошей в обговорений термін). Така форма торгівлі припускає достаток товарів, і вона розвивається до вигоди покупців і продавців. Надання товарів у прокат за певну плату (у цьому випадку оплачується час за користування благом).
З обліком обсягу продажів розрізняють дві форми реалізації товарів. Оптова торгівля: продукти закуповуються оптом (великими партіями) торговельними посередниками у виробників на торговельних ярмарках і через товарні біржі. Роздрібна торгівля: означає купівлю-продаж переважно споживчих благ у невеликих кількостях. Таким способом окремі особи здобувають потрібні їм продукти в магазинах, торговельних наметах, на продовольчих і речових ринках.
Ринкові угоди розрізняються також по характері взаємодії їхніх учасників, що визначає неоднакові типи ринків.
2. Монетарна політика Центрального банку
Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.
В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є центральний банк країни, а об'єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу. Пропозиція грошей складаєтся із M1, M2, M3.
Значне місце в державному регулюванні грошового обігу належить центральному банку в силу його ключового положення в національній сиситемі кредитно-грошових відносин. Його можливості контролю за приростом грошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей, залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) через надання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритому ринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності - безпосередній шлях до досягнення бажаних результатів.
Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігом центральний банк може здійснювати в декількох формах.
По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Тут потрібно зауважити, що для ефективного виконання центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської системи. У переважної більшості країн є спеціальний закон про Центральний (Національний, Федеральний резервний, та інші - від назви суть не зміниться) банк, що встановлює його незалежність від уряду, голови держави чи парламенту. Але природньо, заходи ЦБ проводяться за згодою з урядом і в межах загальної національної політики.
По-друге, центральний банк здійснює непрямий контроль над грошовою масою через вплив на процентну ставку - норму мінімальних обов’язкових резервів на рахунках в центральному банку для комерційних банків, який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і кредитних інститутів.
В цілому можна сказати, що вплив центрального банку значний, але і не має вирішального значення. Проводячи політику по усуненню інфляції в масштабі цілої держави, необхідно пам’ятати, що грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного і соціального життя країни. Активні дії, що проводяться виключно в рамках можливостей центрального банку, без інших комплексних заходів можуть не мати потрібної дії, і навіть викликати зворотній ефект. Обмеження емісії, підвищення мінімальних обов’язкових резервів і зменшення попиту на кредити, особливо в умовах олігополістичної структури ринку, може призвести до скорочення інвестицій і об’ємів виробництва.
Підвищення регулюючої ролі центрального банку - важлива передумова успіху. Необхідно надати йому необхідну самостійність у здійснені грошової політики, законодавчо закріплену можливість контролювати канали, за якими виникає збільшення грошового обігу в країні, в той же час забезпечив погодження його заходів із загальною політикою уряду.
В умовах економічної кризи, нерозвинених ринкових відносин, слабкості грошової і кредитно-фінансової системи центральний банк неминуче буде користуватися жорстокими адміністративними