Зміст

Вступ

Кожне підприємство має в розпорядженні вартість, що авансується для утворення виробничих обігових фондів і фондів обігу. Переважлива частина цієї вартості є джерелом утворення фондів обігу (товарних запасів, вкладень у розрахунки, залишків коштів). Набагато менша частина обігових коштів, використовується ними як джерело виробничих обігових фондів (допоміжні матеріали, інвентар, запасні частини, спецодяг і ін.).

За своєю економічною природою обігові кошти - це грошові кошти, вкладені (авансовані) в обігові виробничі фонди і фонди обігу. Основне призначення обігових коштів - забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.

У процесі руху обігові кошти роблять “кругообіг”, що починається з їхнього авансування в грошовій формі – на утворення матеріальних запасів і інші мети, завершується вивільненням при реалізації товарові. Обігові кошти послідовно переходять із грошової форми в товарну, у розрахунки, і, нарешті, знову в гроші, що надходять від продаж товарові. Обігові кошти, що авансуються підприємствами й організаціями використовуються для придбання товарів, тари, малоцінних і предметів, що швидко зношуються, на витрати, зв’язані з купівлею, транспортуванням, збереженням і реалізацією товарів. Виділення коштів для утворення обігових виробничих фондів і фондів обігу дозволяє розглядати обігові кошти як самостійний об’єкт планування й обліку. Розмір обігових коштів підприємства винний бути, насамперед, достатній для забезпечення безперебійності процесів кругообігу грошових, матеріальних коштів і всієї діяльності підприємства. Це вимагає наявності достатніх обсягів обігових коштів на всіх стадіях виробництва і реалізації. Розмір обігових коштів винний підтримуватися на мінімально необхідному рівні, що випливає з вимог режимові економії.

При вирішенні питання про умови забезпечення підприємств необхідними обіговими коштами враховуються особливості виробничого циклу і реалізації продукції, що зумовлюють характер змін споживи в коштах, а також задоволення цієї споживи за рахунок двох джерел: власних обігових коштів і позикових коштів, наданих у формі короткострокових банківських позичок. Постійна, незнижувана частина обігових коштів складається з власних коштів, а тимчасово підвищені споживи в коштах покриваються за рахунок кредитові.

Обігові кошти складають значну частину ресурсів підприємств, тому важлива роль приділяється поліпшенню їхнього використання.

До основних завдань управління обіговими коштами належать: забезпечення поточної діяльності підприємства фінансовими ресурсами, підтримка високої ліквідності підприємства, підвищення єфективності використання обігових коштів підприємства підприємства.

Шляхи підвищення ефективності управління обіговими коштами: оптимізація запасів ресурсів і недовершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклові; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації товарної продукції та ін.

Мета наступної роботи – засвоєння методики аналізу єфективності управління обіговими коштами підприємства.

Завдання роботи – визначення ефективності управління виробничими запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, а також пошук шляхів підвищення ефективності управління обіговими коштами підприємства. Об’єктом дослідження є обігові кошти відкритого акціонерного товариства „Еластомір”.

1. Економічна сутність та класифікація обігових коштів підприємства

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як "предмети праці", "матеріальні активи", "гроші, що обертаються". Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну "оборотний капітал". Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття "капітал" виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії "грошовий капітал" розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у