Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визнана ії сума.

За допомогою здійснення контролю за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства визначено, що порівняно з 2001 роком у 2002 році сума дебіторської заборгованості за чистою реалізаційною вартістю зменшилась на 22,35 тис.грн. (3,28 %), за первісною вартістю навпаки – збільшилась на 179,50 тис.грн. (22,83%). Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги складається з заборгованості за сировину, комунальні послуги, матеріали та становить у 2002 році 664,75 тис.грн., що на 217,2 тис.грн. (24,63%) менше, ніж у 2001 році.

Тож, співвідношуючи суми дебіторської та кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, можемо визначити, що коефіцієнти співвідношення заборгованостей становлять: у 2001 році 0,89, а в 2002 році –1,45, тобто на 0,47 більше, ніж у 2001 році.

Для характеристики ефективності управління дебіторською заборгованістю використовуються коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості та показник тривалості обороту дебіторської заборгованості. Визначено, що обіговість дебіторської заборгованості значно погіршилась: у 2002 році порівняно з 2001 роком кількість обертів зменшилась на 4,99 (80,94%), а тривалість одного оберту дебіторської заборгованості збільшилась на 310,64 дні або на 424,71%

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що єфективність управління дебіторською заборгованістю підприємства не є достатньо єфективною.

Ефективне керування залишками грошових коштів є в тім, щоб підтримувати необхідний резерв коштів для здійснення непередбачених платежів і мати кошти в ліквідній формі, щоб забезпечувати виконання поточних операцій.

Вільне маневрування коштами підприємства забезпечує фінансова стійкість. Шляхом їхнього ефективного використання вона сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (норма грошових резервів) показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу дату. Визначає ту частину платежів, що можуть бути погашені найближчим часом (негайно). Значення коефіцієнта визнається достатнім, якщо він складає 0,20 - 0,25. Якщо підприємство в сучасний момент може на 20-25% погасити усі свої борги, то платоспроможність є нормальною. Рівень коефіцієнта абсолютної ліквідності в 2001р. рівний 0,24 свідчив про здатність Товариства до погашення термінових платежів на 24%. У 2002р. він виріс на 0,3, тобто на 30% виросла здатність Товариства до погашення термінових платежів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) показує достатність ресурсів Товариства, що можуть бути використані для погашення його поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, (тобто До.л. більше 1,0) те Товариство можна розглядати, що як успішно функціонує. Отримане значення позначає, що на 1грн. поточних зобов’язань приходиться 3,08грн. поточних активів Товариства, тоді як у 2001 році цей показник складав 1,61грн., тобто на 1,47грн. менше.

Коефіцієнт проміжної ліквідності обігових коштів у 2002р. виріс на 0,67, тобто частина поточних зобов’язань, що може бути погашена не тільки за рахунок коштів, але і за рахунок очікуваних надходжень, збільшилася.

Ефективне використання обігових коштів – це таке їх функціонування, за яким забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів, та досягаються найвищі результати діяльності за найменших витрат підприємства.

Щодо підвищення ефективності управління обіговими коштами на підприємстві існують наступні заходи:

Ефективне управління обіговими коштами на підприємстві включає насамперед визначення потреби підприємства в обігових коштах для забезпечення безперебійного функціонування. Для визначення потреби підприємства в обігових коштах для забезпечення безперебійного функціонування існують такі методи:

1) Аналітичний метод - припускає визначення потреби в обігових коштах на основі їх среднефактических залишків з урахуванням зміни обсягу виробництва.

2) Коэфіцієнтний метод визначення потреби в обігових коштах.

3) Визначення потреби в обігових коштах як відсоток до собівартості або операційних витрат.

Існують наступні шляхи підвищення ефективності управління обіговими коштами: оптимізація запасів ресурсів і недовершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації товарної продукції та ін.

Список літератури