Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

2. Методологічні основи аналізу обігових коштів
підприємства

Аналіз наявності і структури оборотних коштів провадиться шляхом порівняння величини цих кошт на початок і кінець аналізованого періоду. Оборотні кошти, на які в суб’єкті, що хазяює, установлені нормативи, порівнюються з цими нормативами, і робиться висновок про недолік або надлишок нормованих кошт.

Особливу увагу приділяють станові кредиторської і дебіторської заборгованості. Ці заборгованості можуть бути нормальними і невиправданими. До невиправданої кредиторської заборгованості відноситься заборгованість постачальникам по не оплаченим у термін розрахунковим документам. Невиправдана дебіторська заборгованість охоплює заборгованість по претензіях, відшкодуванню матеріального збитку (нестачі, розкрадання, псування цінностей) і ін. Невиправдана заборгованість являє собою форму незаконного відволікання оборотних коштів і порушення фінансової дисципліни. Важливо установити терміни виникнення заборгованості, щоб здійснювати контроль за їх ліквідацією вчасно.

Аналіз використання капіталу проводиться стосовно загальної величини і складових частин капіталу. Ефективність використання капіталу в цілому визначається рівнем рентабельності капіталу, що являє собою процентне відношення балансового прибутку до величини капіталу (до суми обігових коштів, основних фондів, нематеріальних активів). Аналіз використання обігових коштів проводиться за допомогою показників обіговості обігових коштів у них, коефіцієнта обіговості. Обіговість обігових коштів у днях визначається розподілом середнього залишку обігових коштів на одноденну суму виторгу від реалізації продукції. Коефіцієнт обіговості - це відношення суми виторгу за аналізований період (рік, квартал) до середнього залишку обігових коштів. Прискорення (уповільнення) обіговості кошт вивільняє (додатково утягує) з обороту грошові кошти. Сума цих вивільнених коштів визначається множенням величини зміни обіговості в днях на одноденну суму виторгу.

Під ефективністю використання обігового капіталу розуміється величина прибутку, що приходиться на один  карбованець вкладеного капіталу. Ефективність капіталу - комплексне поняття, що включає в себе використання обігових коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз ефективності капіталу  проводиться по окремих частинах його, потім робиться зведений аналіз.

Для оцінки ефективності використання обігових коштів використовуються наступні показники: