економік країн світу. Це означає, що тенденції в світовій економіці мають безпосередній вплив на національні економіки і навпаки. Українська економіка не є виключенням, і тому необхідно визначити як і в якому напрямку впливають зовнішні економічні фактори на темпи її економічного зростання. Такий аналіз набуває ще більшого значення, якщо розглянути важливість зовнішнього сектору в економіці України. Показовими тут є наступні дані: експорт у структурі ВВП США, Японії складає лише 10%, у Франції та Польщі – близько 20%, в Україні – понад 60% (частка експорту товарів – 50%, а послуг – близько 13% від ВВП). Отже понад 60% робочих місць у нашій країні існують завдяки виробництву саме експортних товарів та послуг. . Таким чином, зовнішня торгівля і надалі залишатиметься одним із найважливіших важелів становлення української економіки.
Отже, події на світових ринках головним чином впливають на економічне зростання в Україні через зовнішню торгівлю та рух прямих іноземних інвестицій. Розглянемо основні тенденції цих показників за період з 1999 по 2002 роки.
Підсумовуючи, на підставі аналізу деяких показників зовнішнього сектору економіки України можна виявити основні чинники, які впливають на економічне зростання в країні:
кон'юнктура товарних зовнішніх ринків;
економічне зростання основних торгівельних партнерів і України;
залежність від окремих ринків енергоносіїв та сировини;
антидемпінгові розслідування проти українських товарів;
інвестиційний клімат в Україні;
нерозвиненість фінансового ринку;
ситуація на світових фінансових ринках.
На даний момент доля України не може не викликати побоювань, бо вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції і глобальної інтеграції. Одночасне включення України в глобальні і регіональні, європейські інтеграційні процеси пов'язане з величезними ризиками та загрозами. І все ж таки її шлях у глобальний простір є безальтернативним. Суверенна держава такого масшта-бу, місця і геостратегічної ролі не може залишатися в самоізоляції, тому що це означало би не захищеність, а консервацію відсталості, низької міжнародної конкурентоспроможності і навіть певну деградацію. Перспективи для України залежатимуть від її змоги знайти новий національний шлях, нову модель розвитку - модель глобального інтегрування.
Аналіз світового досвіду показує, що ринкові трансформації, не збагачені технологічними проривами, не можуть принести економічне диво. Прикладом можуть служити десятки "ринкових" країн Латинської Америки, Азії, а надто Африки, що десятиліттями залишаються в стані економічної деградації. З іншого боку, нові індустріальні країни - "східноазіатські тигри" прорвали монополію головних глобалізаторів і вийшли на шлях економічного та соціального прогресу саме завдяки технологічним проривам.
В умовах глобалізації найчас-тіше підривається монополія елітних країн на високі технології. Глобальні ринки породжують попит настільки інтенсивно і масштабно, що пересиченим і втомленим лідерам не вдається його задовольняти, незважаючи на "викачу-вання умів".
Утвориться величезний, небачений раніше глобальний вакуум високих технологій, бо нові технологічні системи вимагатимуть інтенсивної заміни новітніми. Тут і з'являється шанс для нових індустріальних країн, а також для України на власні технологічні прориви глобального масштабу і характеру, що базуються на глобальному "замовленні" і глобальному попиті.
В умовах глобалізації ринкові трансформації можуть бути ефективні тільки в разі, коли вони органічно сполучаються з технологічними проривами і технологічними системними трансформаціями. Виникають дві проблеми:
інтереси лідерів і глобальна конкуренція жорстко обмежують можливості технологічних проривів відсталих країн, котрі не мають достатніх інвестицій у нові високі технології;
такі країни не можуть забезпечити комплексного, фронтального технологічного прориву.
Але це вже проблема національних стратегій розвитку.
Такі країни, як Україна, лише останнім часом штучно, через інтереси глобалізаторів, потрапили до технологічно відсталих. Ще 10 років тому, за даними ООН, Україна була серед 20 надрозвинутих країн світу. Технологічний потенціал у цілому ряді секторів (космос, радіоелектроніка, авіабудування, суднобудування, виробництво танків, електрозварювання, нові матеріали та ін.) в Україні зберігся. Тому, у принципі, технологічний прорив і випередження західних країн для України можливі щодо цілого ряду напрямів. Тут знадобляться стратегії локальних технологічних проривів (наприклад, виробництво уні-кальних літаків, але воно обов'язково вимагає високого рівня інтеграції, а це вже проблема державного менеджменту і міжнародної кооперації).
Друга проблема - негативний і стримуючий вплив "глобальної влади" на технологічний розвиток України. Головні суб'єкти глобалізації прагнуть монополізувати своє технологічне лідерство, утримувати його на всіх захопле-них напрямах, нав'язуючи новим незалежним країнам статус середньорозвинутих. Транснаціональні корпорації і країни Заходу прагнуть до монополізації інновацій і до максимальної закритості їх в "елітному" колі. Трансфер високих технологій та інновацій у відстаючі країни всіляко гальмується. Монополі-зація інновацій веде до придушення міжнародної конкуренції в галузі технологій. Україна не повинна приймати такі рецепти. За даними ООН, вона спро-можна прогодувати 1 млрд. людей. Це достатня база для створення власних інвестиційних ресурсів і для покладання на власні сили. Урядові України варто відмовитися від випрошування кредитів МВФ і Світового банку, від кабаль-них "меморандумів диктату" цих організацій.
Глобалізація надає величезні переваги західним країнам-лідерам - вироб-никам і споживачам інформаційно-інтелектуальних технологій в усіх їхніх проявах. Але гарантії монополії на високі технології глобалізація не дає нікому. Тому можливість технологічних проривів і випереджаючого розвитку в одному чи багатьох напрямах залишається й у таких середньорозвинутих індустріальних країн, як Україна, котрі мають високий науково-технічний потенціал, ефективно організовану інтеграцію науки і виробництва, а головне - сучасні кадри, що у XXI ст. стануть визначальним чинником розвитку. Тобто вирішальними будуть висока мобілізаційна здатність, наявність політичної і державної волі, стратегія покладання на власні сили і можливості. Шанси на прорив і включення в глобальні змагання на випередження мають багато кра-їн, у тому числі й наша. Далеко не всі вони витримають марафон. Але відмо-витися від участі