Отже, відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В екс-порті промислово розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США, Швейцарія та Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько 15 %) [12].

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому госпо-дарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення спеціалізації, а й до змін у соціальній структурі господарства.

За останні десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. З 1983 р. по 2001 р. частка цієї товарної групи у світовій торгівлі збільшилася з 28,8 % до 42% Важлива тен-денція — розширення торгівлі машинами й обладнанням між промислово розвинутими країнами. З 1980 р. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.

2.3. Географічна структура міжнародної торгівлі

Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою роз-поділ торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура торгівлі звичайно уза-гальнює дані про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу (Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни; країни, що розвиваються).

В сучасні системі світової торгівлі можна виділити три центри, між якими проходять основні товаропотоки (Див Рис. 1.1). Це Північна Америка, Західна Європа і Південно-Східна Азія (на чолі з Японією). Розподіл основних товаропотоків наведено в Додатку.

Рис. 2.1. Основні товаропотоки сучасної міжнародної торгівлі.

Основною тенденцією розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Значно знижено рівень митних тарифів, скасовано багато обмежень, квоти і т. п. Однак існує ціла низка проблем. Одна з основних — наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків країн.

До формування таких блоків приводять об'єктивні політико-економічні процеси. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі (в рамках зон, блоків, регіонів), а з іншого — створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню.

Першим кроком до утворення торговельно-економічних бло-ків стає створення зон вільної торгівлі. За оцінкою Світового банку, на рубежі 90-х років у межах таких зон здійснювалося близько 42 % світової торгівлі. Серед найвідоміших зон — Євро-пейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) та ін. [12]

Ось склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків.:

1. Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фін-ляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таї-ланд, Нова Зеландія, Папуа—Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) — Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Не-пал.

9. Андський пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Бо-лівія.

Організаційна географічна структура показує розподіл між-народної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналі-тичним критерієм (країни — експортери нафти, країни – чисті боржники).

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та ре-гіонах світу досить нерівномірно. Так, у 2000 р. на розвинуті країни припало 63,4 % світового товарного експорту, в тому числі на Європейський Союз — 32,1; США — 15,6; Японію — 5,6; на Латинську Америку — 5,7; Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5; Африку — 2,2; Середній Схід — 3,5; на Південно-Східну Азію — 15,5 % Див. Додаток.

Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни «вели-кої сімки». Серед них перше місце належить США (річний обсяг експорту —624,5 млрд. дол. США, або 11,8 % глобального експор-ту). Замикає «сімку» Канада з розміром експорту 201,6 млрд. дол. США, частка у світовій торгівлі — 3,8 %.

Важливим чинником розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані різноманітними торго-вельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угру-пованням нині є Азійсько-тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7 % торговельного обороту світу). Південносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8 %, а латиноамериканському МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни