(1.10)
60
де Нt – норма виробітку на одиницю продукції, год.
Відрядна форма оплати праці може застосовуватись за необхідності збільшення обсягів виробництва на даному робочому місці, кількісних показників виробітку, що відображають витрати праці й можливості застосування їх із достатньою точністю.
Залежно від урахування виробітку та застосованих видів додаткового заохочення існують такі системи відрядної заробітної плати:
1. Пряма відрядна, коли оплата нараховується тільки за кількість виготовленої продукції за відрядними розцінками. Вона стимулює зацікавленість робітників у підвищенні продуктивності праці, але мало зацікавлює їх у якості продукції, що випускається, та досягненні високих загальних показників фірми.
2. Побічна – відрядна, коли розмір заробітку працівника ставиться у пряму залежність від результатів праці інших робітників, яких він обслуговує (наприклад, настроювачів, ремонтних робітників, помічників майстрів та ін.).
3. Відрядно – преміальна, коли працівник, крім основного заробітку за прямими відрядними розцінками, додатково отримує премію за досягнення певних кількісних та якісних показників:
n m
ЗПвід.пр =Свід Q + Ді + Пj (1.11)
і =1 j=1
4. Відрядно – прогресивна, що дозволяє працю робітника в межах норми оплачувати за прямими відрядними розцінками, а при виробітку понад цих норм – за підвищеними:
ЗПвід.прог = Свід Q + C2від Q (1.12)
де Свід – підвищені відрядні розцінки;
Q – кількість продукції, випущеної понаднормово.
5. Акордно – відрядна дає змогу встановити розцінку на весь обсяг робіт, а не на окрему операцію.
Відрядна оплата праці залежно від застосування видів відрядних розцінок може бути як колективною, так і індивідуальною.
Слід зазначити, що крім погодинної та відрядної форм оплати праці, існує система посадових окладів. Вона застосовується для керівників, спеціалістів та службовців.
6. Посадовий оклад – це абсолютний розмір заробітної плати, що встановлюється відповідно до посади і може коливатися в межах мінімальних та максимальних значень.
7. Не пряма відрядна – використовується при оплаті праці допоміжних робітників і підсобників.
Заробіток посібника (Зпідс.) можна обчислити із залежності
Зпідс. = Nфі Ч Pн ві, (1.13)
де Nфі – фактично виготовлена кількість продукції і-тим робітником за зміну, шт./зміну;
Рнві – непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го робітника, грн./шт;
n – кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.
, (1.14)
де Сзм – змінна тарифна ставка підсобника, грн/зміну;
Nпл.і – плановий випуск продукції і-им робітником, шт/зміну.
Заробіток допоміжного робітника (Знв. доп ) обчислюється за формулою:
Знв. доп = Тф Ч Сг Ч Квн, (1.15)
де Тф – фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год/міс;
Сг – годинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн/год;
Квн – середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.
8. Колективна система оплати праці (бригадна).
При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток усієї бригади (Збр) як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із таких методів:
1) Метод годино-коефіцієнтів. Використовується тоді, коли всі члени бригади працюють в однакових умовах. Розподіл бригадного заробітку згаданим методом проводиться в такій послідовності:
а) визначають загальну кількість годино-коефіцієнтів (Г–Кбр), відпрацьованих бригадою, за формулою:
m
Г–Кбр = ? Тфі Ч Кі, (1.16)
і=1
де Тфі – фактична кількість годин відпрацьована і-тим робітником, год/міс;
Кі – тарифний коефіцієнт по розряду і-го робітника;
m – кількість членів бригади, чол.
б) знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино-коефіцієнт (З1г-к ):
, (1.17)
в) заробіток і-го робітника (члена бригади) ( Зі ) обчислюють:
Зі =Тфі Ч Кі Ч З1г-к, (1.18)
2) Метод коефіцієнту виконання норм. Використовується за умови, що члени бригади працюють у різних умовах.
Послідовність розподілу бригадного заробітку така:
а) визначають заробіток бригади у випадку стопроцентного виконання норм виробітку (Збр 100%) за формулою:
Збр 100% =Тфі Ч Сгі, (1.19)
де Сгі – годинна тарифна ставка і-го робітника, грн/год;
б) знаходять коефіцієнт виконання норм (Квн):
, (1.20)
в) заробітну плату і-го робітника обчислюють:
Зі = Тфі Ч Сгі Ч Квн, (1.21)
В умовах становлення ринкових відносин на багатьох підприємствах знайшла використання безтарифна система оплати праці.
Контрактна система оплати праці ґрунтується на заключенні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов’язки сторін, рівень оплати праці та інше. Договір може оплачувати час знаходження виконавця на підприємстві, фірмі (погодинна оплата праці) або конкретне виконане завдання (відрядна оплата).
Система участі у прибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розподіл може проводитись у формі грошових виплат або розповсюдження акцій між працівниками підприємства. Впровадження такої системи викликане тим, що існуючі системи оплати праці не викликають у працівників реальної зацікавленості у значних загальних результатах роботи підприємства.
Загальний фонд оплати праці підприємства складається із фондів тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат, тому планування фонду оплати праці починають з розрахунку саме фондів тарифної оплати праці.
Фонд тарифної заробітної плати погодинників (Фт.пог)
з
Фт.пог = Чі Ч Фді Ч СІі Ч Ксер.і, (1.22)
І=1
де Чі – чисельність погодинників, що працюють в і-тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), чол;
Фді – дійсний фонд часу роботи одного погодинника при і-тих умовах праці, год/рік;
СІі – годинна тарифна ставка погодинника першого розряду при і-тих умовах праці, грн/год;
Ксер.і – середній тарифний коефіцієнт погодинників при і-тих умовах праці, який визначається:
, (1.23)
де Чj – чисельність погодинників j-го розряду, чол:
Кj – тарифний коефіцієнт j-го розряду
Фонд тарифної заробітної плати відрядників (Фт.відр) визначається за формулою: