орієнтованих на споживача. З цією метою виявляються клієнти, їх довгострокові і поточні потреби; визначаються заходи, необхідні для успішного виконання поставленої мети; намічаються види діяльності. Складаються діючі і перспективні структурні схеми організації, уточнюються необхідні ресурси, обсяги і періодичність випуску продукції і надання послуг; проводиться систематизація процесів організаційних змін.
Ціль 3 етапу — розробити таке бачення проблем, що здатно привести до якнайшвидшого досягнення мети. Цей етап дозволяє виявити організаційні проблеми поточного процесу, інформаційні потоки. Плануються заходи поточного процесу, задачі і можливості по його поліпшенню, узгоджуються намічувані зміни.
Ціль 4 етапу — дати технічну характеристику процесу організаційних змін. Дається опис технології, стандартів, процедур, систем і видів контролю, використовуваних у процесі організаційних змін. Одночасно із соціальним конструюванням створюються моделі взаємодії соціальних і технічних елементів. На даному етапі складаються попередні плани систем і процедур розвитку, програмного забезпечення й обслуговування, переозброєння виробничих потужностей.
Ціль 6 етапу — розробка експериментальної версії і закінченого виробничого реорганізаційного проекту.
Оцінка здійснюваних змін на кожному етапі і після завершення всіх заходів щодо організаційних змін здійснюється на основі визначеної системи кількісних і якісних показників.
У заключення необхідно підкреслити, що проведення організаційних змін може служити серйозним механізмом підтримки і розвитку системи управління підприємства. У руках компетентної групи керівників здійснення організаційних змін являє собою могутній засіб удосконалення роботи підприємства і підвищення її ефективності.
Список використаної літератури
Адаптивное управление фирмой. /Кудин В.С., Лычагин М.В., Ферапонтова В.П. и др. - Новосибирск, 2001. - 152 с.
Ансофф И. Стратегическое управление./ пер. с англ. М.: Экономика, 1999 - 507 с.
Батурин А., Чуб В. Стратегический менеджмент организации. – М., 2000.
Вигдорчик Е.А. и др. Российские предприятия: трудный поиск конкурентных стратегий // ЭКО, 1998 №10 с. 51-68.
Відродження виробництва– шлях до відродження економіки України // Легка промисловість, 1999 №3 с. 4 – 6
Вютрих Ханс А. Конкурентоспособность глобальных предприятий. - 2000.
Драккер П.Ф. Управление, нацеленное на результат. М.: Техн. школ. бизнеса, 2001. – 207 с.
Іспірян Г.І., Нгуен А.К. Методологічний підхід і методика визначення конкурентної позиції фірми на ринку. – К., 1999.
Кормнов Ю. Ориентация экономики на конкурентоспособность. //Экономист. - 1999. №1. -с. 38 - 48.
Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг: навчальний посібник. – К: КНЕУ, 1998. – 152 с.
Ломоносов Б.Н. Управление переходными процессами на предприятиях машиностроения. - М.: Машиностроение, 2000.
Преобразование предприятий. Американский опыт и российская действительность. /Под ред. Лоуга Д. І др. -М.: Вече: Персей, 1999, - 444 с.
Программа преобразования технологической структуры экономики./ Межд. Фонд Н.Д.Кондратьева. Под ред. Ю.В.Яковца. - М., 1998.- 233 с.
Теория и практика анализа конкурентоспособности фирмы./ авт. Мисаков В.С. Нальчик.: Издательский центр “ЭЛЬФА”, 1999. - 216 с.
Фатхутдинов Р. Менеджмент как инструмент достижения конкурентоспособности. //Вопр. Экономики. - 1997 -№5. -с. 118 - 127.
Шварц Г. “Мягкие” составляющие конкурентоспособности. //Пробл. теории и практики упр. – 2001. -№4. -с. 96 - 99.
Юданов А. Теория конкуренции: прикладные аспекты. //Мировая экономика и международные отношения. - М., 2000, №6, с. 41 - 56.
Японский опыт для российских реформ. (Центр аналитических исследований ин-та Востоковедения РАН, Гл. Ред. Кравцевич А.И. - М.: ДИАЛОГ, МГУ, 1997. Вып. 4 -79 с.