Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди (Рис.1.1), а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рис.1.1. Види суб’єктів процесу кредитування та основні вимоги до них

Об'єкт кре-дитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від пози-чальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вар-тості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в про-цесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості Васюренко О.В. Банківські операції. – К.: Знання, КОО, 2002. – С.110..

У науковій економічній думці світу чітко визначились дві концеп-ції теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту були класики полі-тичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

На думку А. Сміта і Д. Рікардо, об'єктом кредиту виступає не по-зичковий капітал, а капітал у його речовій формі Блауг М. Зкономическая мысль в ретроспективе / Пер. с англ., 4-е изд. — М.:ДелоЛтд, 1994.- С.86.

. Гроші, які позича-ються, є лише технічним засобом перенесення реального капіталу між економічними агентами. Фактично позиковий та реальний капітал ототожнювались, що не дало змоги розкрити сутність позичкового проценту та визначити значимість кредиту у процесі розширеного від-творення. Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, прихильники натуралістичної теорії кредиту не побачили його зворот-ного впливу на виробництво. Тому, А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів», яку можна назвати пер-шою спробою ґрунтовного дослідження причин приросту національ-ного багатства, серед факторів зростання називає природні — працю і землю, — а також нагромадження — інвестування частини суспільного продукту, яке призводить до збільшення капіталу Поченчук Г. М. Місце кредиту в економічній теорії як фактора економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №2. – С.21..

Починаючи з середини XIX ст. по мірі зростання ролі кредиту і банків у розвитку виробництва, заміни дійсних грошей кредитними засобами обігу, пануюче становище зайняла капіталотворча теорія.

Засновник капіталотворчої теорії кредиту — шотландський еконо-міст і фінансист Дж. Ло ототожнював кредит і гроші як купівельну спроможність, виходячи з функції грошей як засобу платежу та при-рівнював кредит до безпосереднього капіталу Юхименко П. I, Леоненко П. М, Історія економічних учень: Навч. пос. - 2-ге вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2001.- С.144..

У рамках цієї теорії вважалося, що розширення кредиту означає нагромадження капіталу. Її представники не розуміли, що розміри кре-диту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.

Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” в визначено поняття „фінансовий кредит”. Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”» // Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 червня. - №105-106..

Важливе практичне значення має класифікація кредитів. Кредити, які надаються банками, класифікуються за багатьма ознаками (Рис.1.2). Необхідно відзначити, що В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є найбільш розповсюдженими. Інколи в літературі та нормативних актах має місце ототожнення понять "види кредиту" та "форми кредиту", що є спірним Банківська спарава: Навч. пос./ ред. Тиркала Р.І. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001 – 314 с.; Положення Національного банку України "Про кредитування", затв. пост. Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995 року..

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів у підприємств, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись суб'єктам господарювання на оплату обладнання, поточні витрати,, на фінансування капітальних вкладень.

Для формування основних фондів можуть надаватись довгострокові кредити. Об'єктами такого кредитування, як правило, є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах