Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств, в тому числі й торгівельних. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.

Саме тому в процесі управління позиковими ресурсами підприємств надзвичайно важливим є перша стадія: визначення обсягів позикових ресурсів, враховуючи вищезгадані моменти.

Ще один фактор пов’язаний з плануванням обсягів позикових ресурсів полягає у врахуванні умов, на яких отримуються позикові ресурси у розпорядження підприємства. Мало спланувати обсяг позикових ресурсів виходячи з оптимального співвідношення прибуток – фінансова стійкість. Необхідно врахувати умови отримання позикових ресурсів (адже вони платні) і рентабельність. Якщо економічна рентабельність власного капіталу (очікувана при залученні позикових коштів) вище кредитного проценту, то виникає ефект фінансового важеля, який показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот. Якщо прогнозована рентабельність власного капіталу менша за кредитний процент, то залучення додаткових позичених коштів призведе до негативного моменту: зменшення власного капіталу підприємства, так як частину процентів за кредит доведеться погашати саме за рахунок власного капіталу Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств. // Фінанси України. — 2000. — № . — С. .

. В таких випадках необхідно або шукати дешевші позикові ресурси, або змінювати проект по використанню позичених ресурсів на такий, що забезпечить більшу рентабельність.

Дослідження фахової літератури дозволяє говорити, що існують три підходи щодо визначення на практиці потреби в кредитних ресурсах. Вихідним параметром у всіх випадках є обсяг реалізації продукції (послуг), який обгрунтовується маркетинговою службою підприємства. Досить поширеним є відсотковий метод (коли визначається питома вага статей активів від обсягу реалізації, і таким чином по заданому доходу від реалізації будується актив прогнозного балансу, а потім розглядається можливість покриття активів за рахунок можливих джерел фінансування, в тому числі за рахунок кредитів) Финансовое упpавление компанией/ [Смит Дж. В., Кузнецова E. В., Куpочкин С. К., Уолтеpс К. Дж.]; Под общ. pед. E. В. Кузнецовой. — М.: Фонд ”Пpавовая культуpа”, 1995. — 383с ; Управление оборотным капиталом/Под ред. Ё.С. Стояно-вой. — М.: Издательство «Перспектива», 1998. -207 с.; Ковалёв В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1995. -256 с. . Це метод порівняно простий, але він не враховує тенденцій конкретного підприємства щодо структури активів, так як вважається, що структура активів буде незмінна і в майбутньому.

Інший метод оснований на встановленні статистичних зв’язків між окремими статтями балансу та обсягом реалізації, на основі чого будується модель, яка пов’язує заданий параметр (обсяг доходу від реалізації) і величину основних статей балансу.

Для цього необхідно провести кореляційно регресійний аналіз для побудови моделі. При цьому для встановлення статистичного зв’язку між статтями балансу і обсягом реалізації використовується рівняння лінійної регресії:

У = А + В.Х, (1.1)

Де У – величина певної статті балансу;

А і В коефіцієнти, що характеризують політику підприємства в тій чи іншій сфері;

Х – величина доходу від реалізації.

Для перевірки, чи існує зв’язок застосовується коефіцієнт кореляції, який обчислюється за формулою:

(1.2)

Відповідні коефіцієнти (1.1) розраховуватимуться по формулам:

, (1.3)

, (1.4)

де n - кількість фактичних значень; у- обсяг доходу від реалізації; х –відповідна стаття балансу.

Третій підхід полягає в тому, що для ефективного управління позиковими ресурсами чи не найголовнішим є прогнозування надходжень грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, які, як правило надходять нерівномірно в зв’язку з слабкою фінансовою дисципліною покупців Ареф’єва О.В. Реструктуризація системи управління фінансовими ресурсами підприємства // Актуальні проблми економіки. – 2001. - №11-12. – С.17-26.. Через це перші два способи прогнозування кредитних ресурсів доповнюються моделюванням надходженням коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

З огляду на наявність статистичних відомостей про надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства у попередніх періодах можна, використовуючи трендові моделі про-гнозування, побудувати модель, що встанов-лює залежність між фактором часу і сумою надходжень коштів на рахунок підприємства. Початковим етапом побудови прогнозної моделі є визначення наявності в даному часо-вому ряді тенденції, що дозволяє знайти зв'я-зок між фактором часу і сумою коштів, що надходять на розрахунковий рахунок підпри-ємства (аналогічний 1.1).

у = а + в.t . (1.6)

де у- обсяг коштів на рахунку;

t- час.

Коефіцієнти a і в розраховуються за формулами, аналогічним (1.3-1.4), після чого робиться прогноз у наявності коштів на рахунку підприємства у певні періоди. Наступним кроком є порівняння плану фінансування діяльності підприємства і наявної суми коштів (по прогнозу) на рахунку. Від’ємне сальдо вказує на необхідність залучення кредитів. Оптимальним нами бачиться поєднання другого і третього способу, так як в сукупності вони здатні найбільш адекватно описати ситуацію з наявністю і потребою в коштах на підприємстві.

Отже, підводячи підсумки, можна відзначити наступне. За суттю фінансовий кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності