- за рахунок зміни середнього залишку оборотних коштів

344,65 | / ( | 2691,9 | / | 360) | = | 46 днів

У 2003 році:

- зміна виторгу від реалізації

4067,55 | : ( | 2907,8 | / | 360) | - | 544 | = | -40,4 дні

- зміна середнього залишку оборотних коштів

-691,75 | / ( | 2907,8 | / | 360) | = | 85,6 днів

Як бачимо зменшення оборотності оборотних коштів за 2003 року обумовлено обома факторами, причому зменшення середнього залишку оборотних коштів дало внесок значно більший, ніж збільшення виторгу від реалізації.

Метою аналізу оборотності оборотних коштів є також визначення коштів, що були вивільнені з обороту внаслідок прискорення оборотності оборотних чи коштів додатково притягнуті в оборот внаслідок уповільнення оборотності оборотних коштів. Для цього проводиться розрахунок: різниця в оборотності оборотних коштів у днях множиться на звітний одноденний виторг.

За даними нашого підприємства, прискорення оборотності оборотних коштів на 126 днів визволило з обороту кошти в сумі 1017 тис. грн. (126 х 8,07 = 1017 тис. грн.).

Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оборотності оборотних коштів, можна визначити, користаючись коефіцієнтом завантаження засобів в обороті. Так, якщо в минулому році для одержання з однієї грн. виторги було витрачено 151 коп. оборотних коштів, то в звітному році тільки 116 коп., тобто менше на 35 коп. на одну грн. виторгу.

Отже, загальна сума економії оборотних коштів із усього розміру виручки складає:

0,35 х 2907 = 1017 тис. грн. . Варто підкреслити, що в умовах ринкової економіки, аналізуючи тільки оборотність оборотних коштів, не можна дати однозначна відповідь щодо чи прискорення уповільнення їхньої оборотності.

Для цього необхідно вивчати конкретну виробничу ситуацію. Так, іноді високий показник оборотності оборотних коштів може вказувати на недостатність товарно-матеріальних запасів, що надалі може гальмувати розвиток бізнесу, а іноді низький показник оборотності виправданий, наприклад, якщо можна екати підвищення цін на сировину і напівфабрикати. Як показав аналіз динаміки запасів, дана категорія активів катастрофічно зменшується, що вказує на значні труднощі у забезпеченні безперебійної роботи підприємства у майбутньому.

3. АНАЛІЗ ШЛЯХІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ВАТ “ПРОМПРИЛАД”

3.1. Оптимізація складу оборотних коштів ВАТ "Промприлад”

Як було показано вище структура оборотних коштів підприємства далека від оптимальної. Перше, що необхідно зробити – це зупинити тенденцію до знищення частки оборотних активів у загальних активах підприємства. Якщо частка оборотних активі у загальних активах промислових підприємств у 2002 році була на рівні 42% Статистичний щорічник України за 2001 рік / Ред. Осауленко О.Г.- К.: Техніка, 2002. – С.68-69.

, то в досліджуваного підприємства – лише 19%. Тому першочерговим завданням є вирівнювання структури активів підприємства, з тим, щоб довести частку оборотних активів хоча б до рівня 2001 року, тобто 30%. Адже основний капітал (капітал, направлений на фінансування необоротних активів), для того, щоб ефективно функціонувати повинен “обслуговуватися” певною кількістю оборотних активів.

За умови збільшення частки необоротних активів, оборотного капіталу недостатньо для повноцінного завантаження виробничих потужностей. Хоча необхідно констатувати, що відбувається паралельне зменшення як необоротних активів, так і оборотних. Зменшення активів підприємства відбувається внаслідок збитковості і згортання господарської діяльності.

За таких умов поліпшити використання основних фондів, можна лише збільшивши кількісно оборотний капітал. Проте, як уже вказувалося вище, можливості по залученню зовнішніх джерел фінансування у підприємства обмежені. Отже необхідно шукати внутрішні джерела. Додаткова емісія акцій може розглядатися лише теоретично, так як у випадку відкритої підписки шанси на те, що скільки-небудь значна їх кількість буде реалізована рівні практично нулю внаслідок збитковості підприємства і нерозвинутості фондового ринку. Прямі інвестиції залучити теж навряд чи можливо, так як доступ до інвестиційних ресурсів у вітчизняних підприємств досить обмежений, так як інвестори вкладають кошти в основному у високоприбуткові підприємства [8].

Через це реальним являється лише шлях деякого зменшення необоротних активів, шляхом продажу частини виробничих приміщень, які можна реалізувати за ціною якщо й не рівною балансовій, то ненабагато нижчою, так як попит на нерухомість у столиці росте. Таким чином можна буде частину необоротних активів перевести у оборотні. Тим самим можна добитися росту частки грошових коштів у структурі оборотних активів підприємства. Тим більше, що виручені кошти можна покласти на валютний депозит, який буде давати стабільний прибуток і слугуватиме ліквідною заставою, яка дасть можливість отримати підприємству доступ до банківського кредитування. А вже за рахунок банківських кредитів наростити оборотний капітал з тим, щоб максимально завантажити виробництво. Щоправда, справа ускладнюється тим, що контрольного пакета акцій нема, вони розпорошені серед працівників підприємства та сторонніх акціонерів. Але керівництву необхідно докласти всіх зусиль, щоб отримати згоду акціонерів на такий крок.

Крім того необхідно оптимізувати структуру самих оборотних активів підприємства, насамперед збільшивши частку грошових коштів підприємства.

Відразу видно, що оптимізація структури оборотних активів даного підприємства повинна проводитися в трьох напрямках:

оптимізація запасів;

зменшення і контроль за дебіторською заборгованістю;

підвищення частки грошових коштів в оборотних активах підприємства.

Ну і звичайно, крім оптимізації структури активів, необхідно вжити всіх заходів по максимально раціональному використання існуючого необоротного і оборотного капіталу. Необхідно провести маркетингові дослідження ринку на якому працює підприємство і на потенційних, з тим щоб випускати продукцію, яка давала б прибуток. Всі заходи повинні бути комплексними і включати в собі зміни по більш ефективній і технологічній організації виробництва і більш ефективному управлінні підприємством в цілому і окремими його складовими.

3.2. Вдосконалення