Мікроекономіка

План

1.Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки: концептуальні засади. Методологія мікроекономічного аналізу. Мікроекономічні моделі.

Ринкова економіка в Україні тільки формується. Розвиток ринкових відносин об'єктивно зв'язаний з процесами децентралізації системи керування національною економікою, з перенесенням центра уваги на мікрорівень — підприємства, що виробляють і реалізують товари і послуги. Недостатня увага органів державної влади до проведення активної мікроекономічної політики не дозволило нормально реалізувати потенціал економічних реформ. Досягнення відносної фінансової стабільності і лібералізації економіки стримується уповільненням процесу перетворення на рівні підприємств, що знижує ефективність функціонування економіки в цілому.

Мікроекономіка є однієї з основних дисциплін у системі економічної освіти. Значення вивчення даного курсу зростає в міру розвитку і зміцнення ринкових відносин, у міру розвитку ініціативи і самостійності підприємств, різноманіття і розвитку нових форм власності і господарювання. Курс «Мікроекономіка» має тісні зв'язки з такими предметами, як «Основи економічної теорії», «Статистика», «Бухгалтерський облік», «Фінанси підприємства», а також із предметами, що входять у профілюючий цикл і цикл галузевої специфікації. Мікроекономіка дозволяє не тільки докладно ознайомитися з економікою підприємства, але й одержати необхідні знання по системі найважливіших економічних показників, використовуваних для оцінки соціально-економічного положення економіки в цілому.

Предметом мікроекономіки є ринкове середовище функціонування підприємств – низової ланки економічної системи.

Об'єктом мікроекономіки є відносини, що складаються в процесі функціонування суб'єктів, що хазяюють, як усередині них, так і в ринковому середовищі функціонування.

Суб'єктами мікроекономіки є підприємницькі структури – фірми, підприємства і їхні об'єднання.

Методи мікроаналізу: аналіз, синтез, порівняння, графічний, індексний.

Виробництво – це процес перетворення факторів виробництва в готову продукцію. Усього відомо чотири фактори виробництва:

1. Земля 2. Праця 3. Капітал 4. Підприємництво.

Ці фактори виробництва використовуються у визначеній комбінації, що залежить від технології виробництва.

Формально процес виробництва можна описати за допомогою виробничої функції. Виробнича функція – залежність обсягу випуску продукції від різного сполучення ресурсів. Виробнича функція будується для визначеної технології й аналізується, коли НТП постійно. Виробнича функція показує ефективну технологію, тому виробнича функція відображає максимальний обсяг продукції, що може зробити фірма при визначеному сполученні факторів виробництва.

У той же час виробнича функція виражає залежність між заданим випуском і мінімально можливим набором факторів виробництва, що забезпечує цей випуск.

Якщо звести виробничу функцію до витрат праці і капіталу, то ми одержимо двохфакторну виробничу функцію: Q = f (K,L)

Виробничі функції різні для різних видів виробництва. Але вони мають загальні властивості:

1. Існує межа для підвищення для підвищення обсягу виробництва за рахунок підвищення одного ресурсу за інших рівних умов, тобто приріст виробництва прагне до нуля при постійній зміні одного з факторів.

2. Існує визначена взаємна доповнюваність факторів виробництва, у той же час можлива взаємозамінність цих факторів виробництва без зниження обсягів випуску.

Прикладом моделювання може служити закон убутної віддачі, суть якого в наступному:

1. При підвищенні кількості використовуваного фактора при фіксованих інших, МР (граничний продукт) перемінного фактора буде зменшуватися. Даний закон діє тільки в короткостроковому періоді. Він описує зменшення МР (граничний продукт), але не обов'язково до негативного значення. Удосконалювання технологій відсуває дія цього закону.

2. Доти, поки МР (граничний продукт) > АР (середній продукт), АР (середній продукт) завжди підвищується.

Доти, поки МР (граничний продукт) > 0. ТР (сукупний продукт) – чи підвищується якщо підвищується ТР (сукупний продукт), те МР (граничний продукт) > 0.

3. Якщо АР (середній продукт) > МР (граничний продукт), то ефективне розширення виробництва незмінними методами вже неможливо.

2. Стратегія поведінки конкурентної фірми за визначених витрат виробництва та варіаціях ринкових цін на її продукцію.

Досконала конкуренція припускає існування ринкової структури, при якій велика кількість фірм виробляє і продає однорідну продукцію. Вхід і вихід господарських суб'єктів з галузі нічим не обмежений. Частка кожної фірми в загальному обсязі ринкової пропозиції дуже незначна, тому вона не може впливати на ринкову ціну продукту. Навпроти, вона сама попадає в залежність від стихії ринкових сил і є ціноотримувачем.

Графік попиту на продукт конкурентної фірми являє собою горизонтальну лінію.

Середній доход (AR) фірми і її граничний доход (MR) дорівнюють ринковій ціні продукту, а графіки середнього і граничного доходу збігаються з графіком попиту. Загальний доход (TR) росте в міру збільшення обсягу продажів.

Існує 2 підходи до максимізації прибутку:

I. В умовах досконалої конкуренції фірма максимізує свій прибуток чи мінімізує збитки, вибираючи такий обсяг виробництва, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам (MR == MC) за умови, що ціна (Р) перевищує мінімальне значення середніх перемінних витрат (P > AVC).

Крапка - крапка оптимального випуску.

- Якщо Q > Q*, те MC > MR і невигідно збільшувати обсяг випуску;

- Якщо Q < Q*, те MR > MC, а це стимул для зростання виробництва;

- У крапці MC = MR = Р чи МС = Р.

II. Другий підхід полягає в тому, що фірма порівнює одержуваний нею валовий доход (TR) при різних обсягах випуску з валовими витратами (ТС). Фірма вибере варіант коли різниця між TR і ТС буде максимальної, тобто коли буде досягнутий максимальний обсяг прибутку.

До F1 і після F2 TC > TR – виробництво збиткове і недоцільно.

F1 - F2 - зона прибутковості.

Крапка