Вклади населення залишаються одним з основних джерел формування ресурсної бази банків. У загальній сумі зобов'язань вони складають більш, ніж третю частину і займають друге місце після коштів суб'єктів господарювання. Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення з т.з. строковості. Строкові вклади складають 14126.6 млн.грн. або 74.0 % від загальної суми вкладень, а вклади до запитання – 4962.1 млн.грн. або 26.0 % від вкладів фізичних осіб. Населення віддає перевагу вкладам у національній валюті, які складають 59.4 % від загальної суми вкладів.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків. З початку року чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшились на 34.5 % і становлять 63992.3 млн.грн. Загальні активи збільшились на 17042.2 млн.грн. або 33.6 % і складають 67826.7 млн.грн. (за 2001 рік – на 27.4 %). Зростання загальних активів в основному відбулось за рахунок зростання кредитного портфеля на 14637.7 млн.грн. або 45.6 %, високоліквідних активів – на 1296.7 млн.грн. або 16.7 %, основних засобів та нематеріальних активів - на 1324.2 млн.грн. або 36.8 %, вкладень в цінні папери на 10.9 млн.грн. або на 0.2 %, тощо.

Виходячи з природи діяльності фінансово-кредитної устано-ви, історично виділився основний критерій її оцінки — фінансову стійкості. Необхідно зазначити, що у вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до визначення фінансової стійкості банку. Відсутність чіткого визначення цього поняття призводить до ототожнення його з іншими економічними кате-горіями — надійністю, платоспроможністю, ліквідністю Банківський менеджмент / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь та ін.; За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес. – 2002. – С.71.. При цьо-му нерідко терміни «стійкість» та «надійність» використовуються як синоніми. Термінологічна плутанина виникає внаслідок прагнення розв'язати проблему без її обґрунтування. Очевидно, без чіткого й ретельного аналізу критеріїв та складових фінансової стійкості неможливо дати інтегральну характеристику даного поняття.

Управління будь-якою динамічною системою (у даному випад-ку — комерційним банком) з точки зору сучасної теорії управ-ління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які повинні перевести систему з поточно-го стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об'єкта управління характе-ризується:*

видами активних операцій (напрямів розміщення коштів бан-ку) та їх структурою;*

видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їх структурою;*

показниками достатності капіталу і платоспроможності; *

показниками ліквідності балансу банку; *

прибутковістю банку;*

рівнем адміністративно-господарського управління (менеджменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків тісно пов'язана із загальним станом національної економіки, яка зна-ходиться в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на бан-ківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень повинні базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Але це дуже складне завдання.

Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасно-му етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори Банківський менеджмент / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь та ін.; За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес. – 2002. – С.72.:*

тривалий цілеспрямований підрив їх ділової репутації;*

недосконала система добору кадрів для комерційних банків;*

надання клієнтами недостовірної інформації;*

використання фальшивих векселів, цінних паперів і гаран-тійних листів;*

неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;*

недосконала оцінка кредитних ризиків;*

відсутність систематизованих даних про несумлінних пози-чальників;*

маніпулювання кредитними картками, банкоматами;*

шахрайське вторгнення до банківських комп'ютерних мереж;*

витік конфіденційної інформації;*

недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікав-лений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяль-ності центральних банків майже всіх розвинутих країн.

Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності й має складну структуру. Головними її елементами є Склеповий Є.В. Складові стійкості комерційного банку // Фінанси України. – 2003. - №5. – С.138-139.:

1. Капітальна стійкість комерційного банку. Цей вид стійкості визначаєть-ся розмірами власного капіталу банку. Розмір власного капіталу банку забез-печує достатній обсяг грошових ресурсів для задоволення вимог про погашен-ня банківських вкладів, резервів для покриття непередбачених збитків та боргів, для фінансування розвитку банку тощо. Власний капітал є також джере-лом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій,

2. Комерційна стійкість комерційного банку. В основі цього виду стійкості лежить ступінь інтеграції комерційного банку в інфраструктуру ринкових від-носин: ступінь і стійкість зв'язку у взаємовідносинах із державою, участь у міжбанківських відносинах, важливість для банківської сфери в цілому, кон-троль значної частки, якість відносин із кредиторами, клієнтами та вкладни-ками, тісний зв'язок грошового капіталу ринків із ринком реальних капіталів, соціальне значення комерційного банку — мобілізація високої частки активів та приватних заощаджень під керівництво однієї кредитної організації.

3. Функціональна стійкість комерційного банку:

а) спеціалізація комерційного банку на обмеженому колі послуг, яка дає змогу банку ефективніше керувати обраним асортиментом банківських про-дуктів і послуг;

б) розширення функцій або універсалізація комерційного банку, виходя-чи з того, що більшість клієнтів надає перевагу задоволенню усіх своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку.

І спеціалізація, і універсалізація мають свої сильні й слабкі сторони. Ви-сокий рівень спеціалізації робить банк надто залежним від коливань кон'юн-ктури на окремому ринку. Воднораз значне розширення обсягу й асортимен-ту послуг і продуктів може надмірно ускладнити організацію та управління банком, що призведе до зниження конкурентоспроможності, дохідності й чутливості до потреб