Для того, аби привести перераховані вище показники до по-рівнянних одиниць виміру, необхідно їх унормувати. Це завдан-ня вирішується шляхом стандартизації значень різних показ-ників банків за допомогою середньоквартального відхилення, що обчислюється для індикативної групи банків. Аналіз ґрунтуєть-ся на порівнянні показників кожного банку із середніми значен-нями з досліджуваної сукупності.

В агрегованому показнику надійності описані вище коефіцієн-ти вишукані таким чином, що при збільшенні першого і четверто-го надійність падає і навпаки, при збільшенні двох інших — зрос-тає. На завершальному етапі розрахунків показник надійності збільшується на 100, що спрощує його візуальну оцінку. В якості показника прибутковості використовується рентабельність активів.

Одними з найважливіших показників конкурентноздатності будь-якого банку — прибутковість і припустимий ризик. Комерційний банк являє собою підприємницьку структуру, задачею якої є максимізація вартості коштів, внесених акціонерами у фірму, при збереженні припустимого рівня ризику. Мета одержання максимального (чи, принаймні, задовільного) прибутку при збереженні прийнятного для банківських акціонерів рівня ризику досягається дуже важко, про що однозначно свідчить різке збільшення банківських банкрутств [7]. Послідовне досягнення подібної мети припускає, що банківська установа повинна знаходитися в постійному пошуку нових можливостей подальшого росту, підвищення прибутковості і більш ефективного планування і контролю.

Чим вищі доходи має банк при нижчому ризику, тим більш він конкурентноздатний на ринку банківських послуг.

При цьому поточними цілями банків все більше стає підвищення вартості їхнього акціонерного капіталу [8-10]. Основний принцип фінансового менеджменту відповідно до сьогоднішньої практики говорить, що максимізація вартості акціонерного капіталу банку є ключовою задачею, що повинна мати пріоритет над іншим Роуз Питер С. Банковский менеджмент. Предоставление финансовых услуг: Учебник / Академия народного хозяйства при Правительстве РФ / М.В. Белова (пер.с англ.). — М. : Дело, 1997. — 768с. Усі банки являють собою корпорації, акціонери яких зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу і доходу по ньому. Якщо вартість акцій не підвищується до рівня, що відповідає чеканням акціонерів, інвестори можуть побажати позбутися від них, і тоді банк стикнеться з труднощами в залученні нового капіталу для забезпечення свого росту в майбутньому. Тому очевидно, що банківські менеджери повинні прагнути до максимізації вартості акціонерного капіталу банку при збереженні прийнятного рівня ризику по своїх операціях. Однак через нерозвиненість фондового ринку в Україні існують труднощі з визначенням ринкової ціни акцій, особливо для середніх банків. Причина цього полягає в тому, що з великою кількістю банківських акцій здійснюється не-достатня кількість операцій. Ця обставина змушує фінансових аналі-тиків звертатися по допомогу до індикаторів, які замінюють показ-ник ринкової вартості акції, наприклад, до різних відносних показ-ників прибутку.

Конкурентоспроможність банку можна оці-нювати, згідно з теорією конкурент-них переваг М.Портера. в рамках пев-ної групи банківських установ. Зокре-ма, за твердженням деяких дослід-ників Организация работы в банках: В 2-х томах. / К. Барлтроп, Д. МакНото: Пер.с.англ.- М.: Финансы и статистика, 2002. – Т.2. Интерпретация финансовой отчетности.- С.34., це може бути "родинна" гру-па банків на одному й тому ж ринку. При цьому вимірювальною шкалою оцінки конкурентоспроможності бан-ку можуть слугувати відповідні інди-катори діяльності конкурентів. Водно-час, незважаючи на пріоритетність клієнтських потреб при визначенні орієнтирів ринкового розвитку банку, підхід деяких авторів щодо встанов-лення критеріїв вимірювання конку-рентоспроможності банку на основі рівня цін (процентних ставок), ступе-ня зручності для клієнтів і довіри на-селення відображає насамперед спо-живацькі переваги і є однобоким.

Основним принципом створення системи індикаторів конкурентоспро-можності банку, має бути поєднання поточних результатів конкурентної активності банківської установи з її можливостями щодо дов-гострокового створення вартості. Індикатори, які задовольняють цю вимогу, можна об'єднати у три групи Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід // Вісник НБУ. - №11. – С. 25.: ринкові, операційні та фінансові (див. таблицю 1.4). Пе-релік індикаторів може бути доповнений або змінений залежно віл інтенсивності конкурентних відносин на ринку.

Таблиця 1.4

Індикатори конкурентоспроможності банку Там же.

Група |

Індикатори конкурентоспроможності банку

Ринкові |

Імідж і репутація банку Відкритість Інформації щодо власників банку та фінансової звітності Доступність (мережа філій, відділень тощо) та рівень обслуговування (сервіс, комплексність) Якісні (асортимент, властивості) і цінові характеристики послуг Комерційні зв'язки і партнерські відносини (спільні проекти, агентська мережа) Інноваційні розробки

Операційні |

Організаційно-функціональні характеристики Технологічна оснащеність та інфраструктура Абсолютна і відносна частка ринку Клієнтська база (кількість та активність обслуговуваних клієнтів) Масштаби діяльності (обсяг операцій та реалізації послуг) Досконала система внутрішнього контролю та аудиту

Фінансові |

Обсяг і структура грошових потоків Адекватність капіталу прийнятим ризикам -Обсяг загальних і спеціальних резервів Якість активів і пасивів Рівень ліквідності Операційна маржа Прибуток і рентабельність Рівень дивідендів і фінансування розвитку банку Наявність акцій банку на ринку та їх курсова вартість

Система оцінних індикаторів кон-курентної ролі банку повинна від-повідати поточному етапу його ринко-вої еволюції. Якщо для новостворених банків найважливішими показниками є збільшення обсягів реалізації по-слуг і клієнтська база. то для вже дію-чих на перший план виходять імідж та частка ринку, тому при порівнянні конкурентних можливостей банків необхідно враховувати їх поточну кон-курентну позицію.

Останнє є особливо важливим, зва-жаючи на невисокий ступінь інтеграції ринку банківських послуг в Україні. Міжбанківська конкуренція внаслідок поляризації банківського капіталу та ресурсів розділена між окремими сег-ментами ринку капіталів: великі бан-ківські установи зосереджуються на інтенсивному проведенні операцій на фінансових ринках, корпоративному обслуговуванні тощо. Менші, маючи незначний потенціал. — на малому бізнесі та дрібномасштабних вкладен-нях, невелике коло банків спеціалізу-ється на обслуговуванні діяльності іно-земного капіталу в Україні Гладких Д. Аналіз діяльності окремих банків України за підсумками 2002 року // Вісник НБУ.