Досягнення виваже-ної оцінки конкурентоспроможності банку потребує комплексного підходу, оскільки фокусування на певній групі індикаторів, а тим більше на окремих її складових може призвести до неадек-ватного відображення дійсності. Як свідчить вітчизняна банківська прак-тика (за приклад може слугувати сумна доля банку "Україна"), кількісно більша ринкова частка не дає банківським структурам гарантій від фінансових ус-кладнень.

До конкурентних переваг банку, крім іншого, відносять Потійко Ю. Особливості бізнес-планування діяльності комерційного банку // Вісник НБУ. – 2003. - №2. – С.43. :*

компетентність персоналу;*

професійний менеджмент;*

імідж надійної установи;*

лідерство на ринку;

низькі витрати;*

власні, країні, ніж у конкурентів, технології;*

вдала рекламна кампанія;*

досвід упровадження нових продуктів. До недоліків банку належать:*

відсутність стратегії розвитку;*

висока концентрація ресурсної бази або кредитного портфеля (залежність від окремих клієнтів чи галузей);*

застаріла технологія;*

брак професійного досвіду;*

вузький асортимент продуктів і послуг;*

поганий імідж;*

незадовільний маркетинг;*

недосконала мережа реалізації банківських продуктів;*

дефіцит коштів на здійснення стратегії;*

значні витрати;*

низька прибутковість.

Потенційні можливості, які може відкрити перед бан-ком ринкове середовище, пов'язані з імовірністю обслу-говування додаткових груп клієнтів чи з можливістю ви-ходу на нові ринки, застосуванням ноу-хау в ході впровад-ження нових продуктів, зростанням попиту, ослаблен-ням конкурентів та іншими факторами.

Послабити високу конкурентоспроможність банку та поставити його в невигідні умови можуть, окрім інших, такі обставини Потійко Ю. Особливості бізнес-планування діяльності комерційного банку // Вісник НБУ. – 2003. - №2. – С.44. :

вихід на ринок іноземних конкурентів з більшим капіталом, меншими витратами і вищою якістю обслуговування;

стрімкий розвиток небанківських фінансових послуг;

повільне зростання або навіть зниження попиту;

підвищення вимогливості клієнтів, зміна їх потреб і смаків тощо.

До загальноприйнятих методів оцінювання діяльності банків мож-на віднести такий метод банківського аналізу, як метод систем-ного комплексного вивчення діяльності банку (на базі спеціаль-них методик) та рейтингові оцінки (буде розглянутий у п.1.3).

При вивченні діяльності банку особлива увага зосереджується на прибутковості. Для оцінки прибутковості банку використовують цілий ряд відносних показників прибутковості Рид Э., Котрлер Р., Гилл Э, Коммерческие банки. – М.: Комполис. – 1991. – 480 с..

Прибуток на власний капітал (ROE)

, (1.1)

де NI – чистий прибуток (після оподаткування);

OE – власний капітал банку.

Прибутковість власного капіталу дає змогу оцінити рівень привабливості об’єкта для інвестицій і загальний рівень ефективності управління капіталом, що наданий власниками у розпорядження менеджерів з метою отримання доходу. Разом з тим ROE — показник прибутковості для акціонерів банку. Він приблизно встановлює розмір чистого прибутку, одержуваної акціонерами від інвестування свого капіталу (тобто ризику, на який вони йдуть, надаючи свої засоби, у надії одержати прийнятний рівень прибутку).

Однак, у вітчизняних умовах даний показник часто не відображає реальний справ банку в силу того, що в силу певної невизначеності нормативно-правової бази підприємства, в тому числі і банки мають змогу маніпулювати прибутком, або ж зменшуючи з метою мінімізації податкової бази, або ж, навпаки, “роздуваючи” його, коли їм це вигідно. З іншої сторони часто заявлений власний капітал не відповідає фактичному.

Показник прибутковості активів ROA використовують із метою оцінки роботи, проведеної правлінням банку, і визначають із співвідношення між чистим прибутком і середньою вартістю загальних активів:

, (1.2)

Між цими двома показниками існує взаємозв’язок:

. (1.3)

Даний взаємозв'язок говорить про те, що банківський прибуток, що направляється його акціонерам, дуже чутливий до того, за рахунок яких джерел формуються ресурси банку, що більше використовується — боргові зобов'язання (включаючи депозити) чи засоби власників банку. Навіть банк із низьким рівнем ROA може досягти високого рівня ROE шляхом широкого використання боргових зобов'язань (збільшення співвідношення позикових і власних засобів) і малого використання капіталу акціонерів.

Фактично взаємозв'язок ROE- ROA однозначно показує ту фундаментальну залежність між ризикованістю і прибутковістю, з яким зіштовхуються банківські менеджери. Банку, у якого прогнозований на поточний рік показник ROA складає близько 1%, буде потрібно 10 грн. активів на кожну гривню капіталу для того, щоб показник ROE досяг 10%.

Ризик банку вимірюється таким показником, як мульти-плікатор капіталу (МК), і визначається відношенням середніх активів до влас-ного капіталу банку:

. (1.4)

Коефіцієнт дохідності активів (ДА) розраховується як відношення валових доходів до сумарних активів банку.

Показник чистої маржі прибутку (NIM) зас-відчує, який відсоток становить чистий прибуток у валових доходах і дає змо-гу визначити розмір валових доходів, що залишаються у розпорядженні банку, як відношення чистого прибутку до валових доходів банку.

Щоб максимізувати прибутковість і вартість вкладень акціонерів у банк, багато банківських установ вважають за необхідне підвищувати ефективність своїх операцій. Звичайно, це зв'язано зі зниженням операційних витрат і ростом продуктивності праці шляхом його автоматизації і підвищення кваліфікації співробітників. У результаті процесу дерегулювання банки виявилися змушеними нести більш високі процентні витрати по залучених коштах і знижувати непроцентні витрати, особливо в частині заробітної плати, премій і накладних витрат Стоян В. Управління витратами банку // Банківська справа. – 2000. - №5. – С.39-42.. Найбільш точними показниками операційної ефективності банку і продуктивності праці співробітників є:

(1.5)

та

. (1.6)

Крім того, про продуктивність праці в банківській установі свідчать такі показники:

(1.7)

(1.8)

"Ніша" ринку - область виробничої і комерційної діяльності, в якій підприємство має найкращі можливості (у порівнянні з потенційними конкурентами) по реалізації своїх переваг. При цьому значна частка банку на ринку кредитів чи певних послуг, говорить про те, що він має певні конкурентні переваги перед іншими банками в даному сегменті ринку.

Таким чином, для оцінки конкурентоздатності використовується цілий ряд показників.

Застосування показників у підсумку зводиться до комплексного показника конкурентоспроможності, який визначається:

(1.9)

де: k1…..kn – питома вага показника;

yn – n-й