з орга-нізації та використання фінансів для забезпечення економіч-ного і соціального її розвитку [3]. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та викорис-танні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соці-альний захист населення, у фінансовому законодавстві, прак-тичних діях у галузі фінансів різних державних структур.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями надного господарства, соціальними групами населення, те торіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створенні умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних, з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.
Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо [4, 5].
Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансо-ву політику, — це форма власності на основні засоби вироб-ництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, ста-більність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умова-ми, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика — це динамічний про-цес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.
Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократич-ними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямовуватися на створення спри-ятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення [3]. Цього можна досягти завдяки як вишуку-ванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню за-лучення додаткових коштів самих підприємницьких струк-тур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів — це певні податкові пільги, можливість вивезен-ня одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.
Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюва-тися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших фак-торів [2, 5]. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки ло-зунг про створення однакових можливостей для всіх є ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут та-кож мають використовуватися податкові пільги, гарантії віль-ного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.
Другим напрямом фінансової політики держави є мобі-лізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості рин-кової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем сус-пільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодер-жавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприєм-ницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте пот-ребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне уп-равління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.
5. Характеристика складових державних фінансів України
Державні фінанси — головна ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80 % усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за до-помогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: державний бюджет, центра-лізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комуналь-ної форм власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування.
Усі ланки державних фінансів мають власну сферу фун-кціонування, проте вони тісно пов'язані між собою. Осно-ву державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. Тут створюється більше ніж 90 % валового національного про-дукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. В умовах становлення ринкової економіки частка держав-ного сектора зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме вирішальна роль у процесах роз-поділу і перерозподілу, здійснюваного за допомогою фі-нансів.
Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рів-нем розвитку демократичних засад у державі [2].
Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.
Державному бюджету належить центральне місце в сис-темі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економіч-ної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет харак-теризує фінансове становище держави. Проте бюджет — дуже складна економічна категорія, до якої не можна під-ходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи дер-жави.
Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастро-фи та соціального захисту населення (далі — Фонд Чорно-биля), Фонд сприяння зайнятості населення. Фонд конвер-сії, Валютний фонд, валютні фонди місцевого самовряду-вання, позабюджетні фонди місцевих органів самовряду-вання. Вони певною мірою доповнюють державний бюд-жет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не вико-ристовуються. По суті перелічені фонди є новою складо-вою частиною фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.
Державний кредит являє собою заборгованість держави перед своїми громадянами і господарськими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавст-вом. Великий борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок
