Ми бачимо, що зміна офіційної процентної ставки впливає на кредитну сферу. По-перше, утруднення або полегшення можливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає на ліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означає подорожчання або здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому що відбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях.

Також зміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитної політики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у свою діяльність.

Недоліком використання рефінансування при проведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкає лише комерційних банків. Якщо рефінансування використовується мало або здійснюється не в центральному банку, то зазначений метод майже цілком утрачає свою ефективність.

Крім встановлення офіційних ставок рефінансування і ре дисконтування центральний банк установлює процентну ставку по ломбардних кредитах, тобто кредитам, видаваним під яку-небудь заставу, у якості якого виступають звичайно цінні папери. Варто врахувати, що в заставу можуть бути прийняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. "У практиці закордонних банків як такі коштовні папери використовуються державні цінні папери, що звертаються, першокласні торговельні векселі і банківські акцепти (їхня вартість повинна бути виражена в національній валюті, а термін погашення - не більш трьох місяців), а також деякі інші види боргових зобов'язань, обумовлені центральними банками".

2.3. Операції на відкритому ринку.

Поступово два вищеописаних методи грошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) утратили своє першорядне по важливості значення, і головним інструментом грошово-кредитної політики стали інтервенції центрального банку, що одержали назву операцій на відкритому ринку.

Цей метод укладається в тім, що центральний банк здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів у банківській системі. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповідно підвищуючи їхні кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки періодично вносять зміни в зазначений метод кредитного регулювання, змінюють інтенсивність своїх операцій, їхню частоту.

Операції на відкритому ринку вперше стали активно застосовуватися в США, Канаді і Великобританії в зв'язку з наявністю в цих країнах розвитого ринку цінних паперів. Пізніше цей метод кредитного регулювання набутив загального застосування й у Західній Європі.

"За формою проведення ринкові операції центрального банку з цінними паперами можуть бути прямими або зворотними. Пряма операція являє собою звичайну покупку або продаж. Зворотна укладається в купівлі-продажу цінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди по заздалегідь установленому курсі. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхнього впливу, додають популярність даному інструментові регулювання. Так частка зворотних операцій центральних банків ведучих промислово-розвинутих країн на відкритому ринку досягає від 82 до 99,6%". Якщо розібратися, те можна побачити, що по своїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. “Центральний банк пропонує комерційно банкам продати йому цінні папери на умовах, обумовлених на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, "набігаючі" за даними цінним паперам у період їхнього перебування у власності центрального банку, будуть належати комерційним банкам”.

Таким чином, операції на відкритому ринку, як метод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх. Головна відмінність - це використання більш гнучкого регулювання, оскільки обсяг покупки цінних паперів, а також використовувана при цьому процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційні банки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежити за своїм фінансовим становищем, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.

2.4. Деякі адміністративні методи регулювання грошово-кредитної сфери.

Поряд з економічними методами, за допомогою яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можуть використовуватися в цій області й адміністративні методи впливу.

До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень.

Цей метод кредитного регулювання являє собою кількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вище методів регулювання, контингування кредиту є прямим методом впливу на діяльність банків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємства позичальники попадають у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредити в першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібні і середні фірми виявляються головними жертвами даної політики.

Потрібно відзначити, що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківської діяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень став використовуватися не так активно, як раніш, а в деяких країнах узагалі відмінний.

Також центральний банк може встановлювати різні нормативи (коефіцієнти), що комерційні банки зобов'язані підтримувати на необхідному рівні. До них відносяться нормативи достатності капіталу комерційного банку, нормативи ліквідності балансу, нормативи максимального розміру ризику на один позичальника і деякі нормативи, що доповнюють. Перераховані нормативи обов'язкові для виконання комерційними банками. Також центральний банк може встановлювати необов'язкові, так називані оцінні нормативи, що комерційним банкам рекомендується підтримувати на належному рівні.

“При порушенні комерційними банками банківського законодавства, правил здійснення банківських операцій, інших серйозних недоліках у роботі, що веде до обмеження прав їхніх акціонерів, вкладників, клієнтів центральний банк може застосовувати до них самі тверді заходи адміністративного впливу, аж до ліквідації банків.

Очевидно, що використання адміністративного впливу з боку центрального банку стосовно комерційних банок не повинне носити систематичного характеру, а застосовуватися в порядку