Нехай економіка зштовхнулася з безробіттям і зі зниженням цін. Отже, необхідно збільшити пропозицію грошей. Для досягнення даної мети застосовують політикові дешевих грошей, що укладається в наступних мірах.

По-перше, центральний банк повинний зробити покупку цінних паперів на відкритому ринку в населення й у комерційних банків. По-друге, необхідно провести зниження дисконтної ставки і, по-третє, потрібно нормативи по резервних відрахуваннях. У результаті проведених мір збільшаться надлишкові резерви системи комерційних банків. Тому що надлишкові резерви є основою збільшення грошової пропозиції комерційними банками шляхом кредитування, то можна екати, що пропозиція грошей у країні зросте. Збільшення грошової пропозиції понизить процентну ставку, викликаючи ріст інвестицій і збільшення рівноважного чистого національного продукту. З вищесказаного можна укласти, що в задачу даної політики входить зробити кредит дешевим і легко доступним для того, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятість.

У ситуації, коли економіка зіштовхується з зайвими витратами, що породжує інфляційні процеси, центральний банк повинний спробувати понизити загальні витрати шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Щоб вирішити цю проблему, необхідно понизити резерви комерційних банків. Це здійснюється в такий спосіб. Центральний банк повинний продавати державні облігації на відкритому ринку для того, щоб урізати резерви комерційних банків. Потім необхідно збільшити резервну норму, що автоматично звільняє комерційні банки від надлишкових резервів. Третя міра укладається в піднятті дисконтної ставки для зниження інтересу комерційних банків до збільшення своїх резервів за допомогою запозичення в центрального банку. Приведену вище систему мір називають політикою дорогих грошей. У результаті її проведення банки виявляють, що їхні резерви занадто малі, щоб задовольнити резервній нормі, що пропонується законом , тобто їхній поточний рахунок занадто великий стосовно їх резервів. Тому, щоб виконати вимога резервної норми при недостатніх резервах, банкам варто зберегти свої поточні рахунки, утримавшись від видачі нових позичок, після того як старі виплачені. Унаслідок цього грошова пропозиція скоротиться, викликаючи підвищення норми відсотка, а ріст процентної ставки скоротить інвестиції, зменшуючи сукупні витрати й обмежуючи інфляцію. Ціль політики укладається в обмеженні пропозиції грошей, тобто зниження приступності кредиту і збільшення його витрат для того, щоб понизити витрати і стримати інфляційний тиск.

Необхідно відзначити сильні і слабкі сторони використання методів грошово-кредитного регулювання при наданні впливу на економіку країни в цілому. На користь монетарної політики можна привести наступні доводи. По-перше, швидкість і гнучкість у порівнянні з фіскальною політикою. Відомо, що застосування фіскальної політики може бути відкладене на довгий час через обговорення в законодавчих органах влади. Інакше обстоїть справа з грошово-кредитною політикою. Центральний банк і інші органи, що регулюють кредитно-грошову сферу, можуть щодня приймати рішення про покупку і продаж цінних паперів і тим самим впливати на грошову пропозицію і процентну ставку. Другий немаловажний аспект зв'язаний з тим, що в розвитих країнах дана політика ізольована від політичного тиску, крім того, вона по своїй природі м'якше, ніж фіскальна політика і діє тонше і тому представляється більш прийнятної в політичних відносинах.

Але існує і ряд негативних моментів. Політика дорогих грошей, якщо неї проводити досить енергійно, дійсно здатна понизити резерви комерційних банків до крапки, у якій банки змушені обмежити обсяг кредитів. А це означає обмеження пропозиції грошей. Політика дешевих грошей може забезпечити комерційним банкам необхідні резерви, тобто можливість надання позичок, однак вона не в змозі гарантувати, що банки дійсно видадуть позичку і пропозицію грошей збільшиться. При такій ситуації дії даної політики виявляться малоефективними. Дане явище називається циклічною асиметрією, причому вона може виявитися серйозною перешкодою грошово-кредитного регулювання під час депресії. У більш нормальні періоди збільшення надлишкових резервів веде до надання додаткових кредитів і, тим самим, до росту грошової пропозиції.

Інший негативний фактор, замічений деякими неокейнсіанцями, укладається в наступному. Швидкість звертання грошей має тенденцію мінятися в напрямку, протилежному пропозиції грошей, тим самим гальмуючи або ліквідуючи зміни в пропозиції грошей, викликані політикою, тобто коли пропозиція грошей обмежується, швидкість звертання грошей схильна до зростання. І навпаки, коли приймаються політичні заходи для збільшення пропозиції грошей у період спаду, досить ймовірне падіння швидкості звертання грошей.

Іншими словами, при дешевих грошах швидкість звертання грошей знижується ,при зворотному ході подій політика дорогих грошей викликає збільшення швидкості звертання. А нам відомо, що загальні витрати можуть розглядатися як грошову пропозицію, помножена на швидкість звертання грошей. І, отже, при політику дешевих грошей, як було сказано вище, швидкість звертання грошової маси падає, а, виходить, і загальні витрати скорочуються, що суперечить цілям політики. Аналогічне явище відбувається при політиці дорогих грошей.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки існувало чітке розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий. З кінця 1997 р. Національний банк проводить політику лібералізації готівкових розрахунків між суб''єктами господарювання. Національний банк визначив основні принципи обороту готівки на підприємствах:

1. Підприємства зобов''язані зберігати свої кошти в установах банків.

2. Підприємства можуть зберігати готівку в своїй касі в межах ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня, що встановлюється устано-вою банку.

3. Підприємства можуть здійснювати розрахунки між собою і з гро-мадянами як у безготівковій, так і у готівковій формі, як за рахунок коштів, одержаних в установі банку, так і за рахунок виручки від реалізації.

4. Підприємства можуть одержувати готівку з власних рахунків в ус-тановах банків на цілі, визначені у чеку, без подання обґрунтовуючих до-кументів.

5. Кошти та виплати, пов''язані з оплатою праці та виплатою диві-дендів, підприємства мають