Курсова робота - Розміщення пивоварної промисловості України
36

положення в сільському господарстві знадобиться не один рік. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Господарствам стало вигідно співробітничати з пивними компаніями на довгостроковій основі, продаючи їм пивоварний ячмінь. Проблема полягає скоріше в дефіциті цієї культури, і зокрема , дефіциті насінного фонду. У свій час робота вітчизняних селекційних станцій була припинена (пивоварний ячмінь став збитковою культурою, і посівні площі під нього скорочувалися, не говорячи вже про фінансування досліджень), а використовувати імпортний насінний матеріал можна лише після відповідної підготовки (хоча б, елементарного районування). Відповідно, тепер треба почекати кілька років поки принесуть плоди програми розвитку цього напрямку сільського господарства, на які зараз виділяють гроші найбільші пивоварні компанії. Сировинний голод викликаний не тільки дефіцитом солоду. Нестачу броварники випробують і в іншій сировині - хмелі. Причому отут ситуація ще більш запущена. З одного боку, врожаї, що збираються членами Асоціації хмелярів, щорічно ростуть (цьому бідно сприяють однопроцентні відрахування, і державна політика, що наказує викуповувати весь хміль у вітчизняних виробників). З іншого боку - якість продукту далеко не завжди улаштовує ведучих виробників пива. Крім того, не слід забувати про те, що хміль на пивзаводах використовується або у виді гранул, або у виді екстракту. Єдиний український гранулятор здатний забезпечити зростаючі потреби в гранулах хмеля приблизно на 30%. Екстракт хмелю в Україні не виробляється взагалі, а без нього не обійтися при виробництві елітних сортів пива. Таким чином, ще на невизначену кількість часу українське пивоварство залишиться імпортозалежним, і щорічно провідні компанії будуть пропонувати установити квоти на пільговий увіз хмелю. Вихід - у будівництві в нашій країні ще одного підприємства, що займалося б комплексною переробкою хмелю, роблячи, як гранули, так і екстракт. Поки важко сказати, хто б міг стати ініціатором подібного будівництва, хоча, уклавши гроші в новий гранулятор, кожна з провідних компаній могла б надовго вирішити всі проблеми із сировиною, і одержати перевагу над конкурентами. Досвід Росії показує, що з жорсткістю конкуренції, будь-які скорочення собівартості можуть стати вирішальними в завоюванні тих чи інших сегментів ринку. У цілому слід зазначити, що в 2002 році компанії додавали чимало зусиль для подолання кризових явищ. На жаль, поки броварники воліють боротися з труднощами в міру їхньої появи, і не намагаються вживати превентивних заходів. Незважаючи на досить песимістичні прогнози щодо загальної долі регіональних підприємств, не можна не відзначити, що визначений шанс у них усе-таки є. Шанс цей надає деяка громіздкість і неповороткість структур лідерів ринку, що, захоплюючись стратегічним плануванням, не завжди можуть зреагувати на ситуаційні зміни попиту, і оперативно задовольнити бажання споживачів. Саме на цьому зараз планують свою роботу в Росії менеджери "Броварень Івана Таранова", що поєднують під своїм прапором ряд життєздатних регіональних підприємств. Об'єктивні передумови для появи подібного холдингу в Україні існують. Це і дефіцит виробничих потужностей провідних компаній у літні місяці, і відсутність нормального преміум-сегменту, і сприйнятливість ринку до "свіжих" торгових марок. Крім того, гарний потенціал продемонстрував вже в 2002 році сегмент кегового пива, за рахунок якого саме й удержалися на плаву багато регіональних підприємств. Якби подібний холдинг був створений (а в його створенні можуть бути зацікавлені як власники мереж супермаркетів, так і сторонні інвестори), він міг би розраховувати на завоювання в перші два-три роки роботи 10 - 12% вітчизняного пивного ринку. Зважаючи на те, що сумарна місткість ринку на той час наблизиться до оцінки в 200 млн. дав, обсяги продажів гіпотетичного холдингу можуть досягти 25 млн. дав у рік. Структурно холдинг міг би об'єднати найбільш привабливі незалежні підприємства України. Холдинг міг би забезпечити створення національно-регіональної торгової марки, у якій поєднувалися б привабливі риси національного бренда і "свого" пива. Приміром , національний бренд "Світле" міг би мати регіональні "підвиди" "Світле бердичівське", "Світле уманське", "Світле запорізьке", і так далі. Такий поділ дозволив б зберегти традиційну аудиторію регіональних марок, додавши до них національну "надбудову". Подібна схема дозволила б також спростити систему дистрибуції, і удало вирішити задачі зі сфери логістики, що з посиленням конкуренції будуть здобувати усе більше значення на пивному ринку. Крім того, "маючи в розпорядженні" ряд заводів, власники холдингу могли б точніше реагувати на розходження в регіональних пивних перевагах. Зрозуміло, гіпотетичному холдингу довелося б подбати і про сировинну базу. До складу групи варто було б уключити підприємства, що володіють власними солодовнями, і мають контракти на закупівлю якісного пивоварного ячменя (такі заводи зараз є серед "незалежних"). Однієї з найбільш перспективних ніш для холдингу "Наше пиво" (треба дати йому умовну назву, щоб не збіднювати синонімічний ряд) стане преміум-сегмент. У Росії продажу елітного пива в 2002 році росли набагато швидше ринку в цілому, і це при тім, що багато елітних марок мають роздрібну ціну майже неймовірну для українського ринку. У нас елітне пиво поки не залучає особливої уваги компаній. У всіх чотирьох "монстрів" воно існує, що називається, "для асортименту", однак ніхто не робить особливої ставки на його розвиток. Ймовірним представляється сценарій, відповідно до якого, запущений у 2003 - 2004 році преміум-бренд, забезпечений відповідною рекламною і маркетинговою підтримкою, зможе виявитися в положенні беззастережного лідера у своєму сегменті. І зовсім не виключено, що таким брендом зможе стати напій "Нашого пива". Якщо виходити зі стандартних для харчового ринку оцінок

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10