посередницьких організацій може завозитися малими партіями і з більшою частотою, що сприяє скороченню запасів матеріальних ресурсів у споживачів. Однак у цьому випадку останні несуть додаткові витрати за складську переробку, збереження і транспортування з баз посередницьких організацій. Тому в кожному конкретному випадку потрібно економічне обґрунтування вибору форм постачання 35, с. 178.
Існує два варіанти організації завезення матеріальних ресурсів: самовивіз і централізована доставка.
Самовивіз характеризується відсутністю єдиного органа, що забезпечує оптимальне використання транспорту. Підприємство самостійно домовляється з транспортними організаціями, не пред'являє твердих вимог до типів використовуваного транспорту — головне вивезти матеріальні ресурси. При цьому застосовуються історично сформовані технологічні процеси вантажопереробки, як правило, не погоджені між собою. Відсутня необхідність використання строго визначених видів тари, часто відсутні умови для безперешкодного під'їзду транспорту, швидкого розвантаження і приймання матеріальних ресурсів.
При централізованій доставці підприємство-постачальник і підприємство-одержувач створюють єдиний орган, ціль якого оптимізувати сукупний матеріальний потік. Для цього розробляються схеми завезення продукції, визначаються раціональні розміри партій постачань і частота завезення; розробляються оптимальні маршрути і графіки завезення продукції; створюється парк спеціалізованих автомобілів і виконується ряд інших заходів.
Таким чином, централізована доставка дозволяє:
підвищити ступінь використання транспорту і складських площ;
оптимізувати товарні запаси, як у виробника, так і в споживача продукції;
підвищити якість і рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва;
оптимізувати розміри партії постачань продукції.
Забезпечення матеріальними ресурсами виробничих цехів, ділянок і інших підрозділів підприємства припускає виконання наступних функцій:
установлення кількісних і якісних завдань по постачанню (лімітування);
підготовка матеріальних ресурсів до виробничого споживання;
відпуск і доставку матеріальних ресурсів зі складу служби постачання на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, ділянки;
оперативне регулювання постачання;
облік і контроль за використанням матеріальних ресурсів у підрозділах підприємства.
1.3. Методика моделювання системи управління запасами
Управління запасами полягає в рішенні двох основних задач [3, с. 188]:
визначення розміру необхідного запасу, тобто норми запасу;
створення системи контролю за фактичним розміром запасу і своєчасним його поповненням відповідно до встановленої норми.
Нормою запасу називається розрахункова мінімальна кількість предметів праці, що повинна знаходитися у виробничих або торговельних підприємств для забезпечення безперебійного постачання виробництва продукції або реалізації товарів [4, с. 66].
При визначенні норм товарних запасів використовують три групи методів: евристичні, методи техніко-економічних розрахунків і економіко-математичні методи [3, с. 189].
Евристичні методи припускають використання досвіду фахівців, що вивчають звітність за попередній період, аналізують ринок і приймають рішення про мінімально необхідні запаси, засновані, у значній мірі, на суб'єктивному розумінні тенденцій розвитку попиту. Як фахівець може виступати працівник підприємства, який постійно вирішує задачу нормування запасів. Використовуваний у цьому випадку метод вирішення задачі (із групи евристичних) називається дослідно-статистичним.
У тому числі, якщо поставлена задача в області управління запасами досить складна, може використовуватися досвід не одного, а декількох фахівців. Аналізуючи по спеціальному алгоритму їх суб'єктивні оцінки ситуації і пропоновані рішення, можна одержати рішення, яке мало чим відрізняється від оптимального. Цей метод також відноситься до групи евристичних і зветься методом експертних оцінок.
Сутність методу техніко-економічних розрахунків полягає в поділі сукупного запасу в залежності від цільового призначення на окремі групи, наприклад, номенклатурні позиції (або асортиментні позиції в торгівлі). Далі для виділених груп окремо розраховуються страховий, поточний і сезонний запаси, кожний з яких, у свою чергу, може бути розділений на деякі елементи. Наприклад, страховий запас на випадок підвищення попиту або порушення термінів завезення матеріалів (товарів) від постачальників.
Нормування поточного запасу полягає в перебуванні максимальної величини потреби виробництва в матеріальних цінностях між двома черговими постачаннями. Дана потреба визначається як добуток середньодобової витрати на інтервал постачання [7, с. 180]:
ТЗ = Rдоб J, (1.1)
де ТЗ – поточний запас;
Rдоб – середньодобова витрата матеріалів;
J – інтервал постачань, дні.
У свою чергу середньодобова витрата знаходиться шляхом розподілу загальної потреби в матеріалі (Пр, Пкв, Пм– відповідно річна, квартальна і місячна потреби) на округлену кількість календарних днів у плановому періоді [15, с. 136]:
Rдоб= Пр (Пкв, Пм) / 360 (90, 30). (1.2)
У залежності від конкретних умов виробництва, звертання і споживання матеріалів інтервал постачання визначається декількома методами.
У тих випадках, коли інтервали постачання залежить від мінімальної норми відпустки даного матеріалу У, їхня величина знаходиться діленням цієї норми на середньодобову витрату:
J = У / Rдоб (1.3)
У багатьох випадках партія постачання визначається вантажопідйомністю транспортних засобів, який здійснює перевезення вантажів, у зв'язку з необхідністю його повного завантаження. У цьому випадку інтервал постачання знаходиться розподілом вантажопідйомності Г на середньодобову витрату:
J = Г / Rдоб (1.4)
Інтервал постачання часто визначається періодичністю виробництва даного матеріалу у постачальника. У таких випадках він буде дорівнює, як правило, тривалості перерви у виробництві даного матеріалу у постачальника.
У тих випадках, що коли матеріальні цінності не задовольняють вимоги технологічного процесу і до запуску у виробництво повинні пройти відповідну обробку створюється технологічний (підготовчий) запас.
Технологічний (підготовчий) запас розраховується на основі нормативів часу для здійснення підготовчих операцій, або на підставі статистичних даних і спостережень за фактичними витратами часу на підготовку матеріалів до видачі в минулому періоді (хронометражу) [7, 180].
Страховий запас у самому загальному виді визначається як добуток середньодобової витрати матеріалу на розрив в інтервалу постачань поділеного на два:
СЗ = Rдоб (Jф – Jпл) 0,5 , (1.5)
де СЗ – страховий запас;
Jф, Jпл – відповідно фактичний і плановий інтервал постачань.
При укрупненій оцінці він може прийматися в розмірі 50% поточного запасу. У випадку коли промислове