В Україні питання підприємницького ризику залишаються майже не розроблені в теоретичних аспектах і лише незначною мірою враховуються при розробці бізнес-планів [20]. Однак цього не досить. Більше того, підприємницька діяльність в умовах перехідної економіки є багато ризикованішою, аніж у країнах із стабільною економічною ситуацією.

Однак повністю копіювати зарубіжний досвід у питаннях визначення ризику в підприємницькій діяльності є не доцільно хоча б з тих причин, що багато факторів, які створюють ризиковану ситуацію в державах із розвинутими ринковими інституціями, є нехарактерними для вітчизняної практики. І, навпаки, фактори, що підвищують ризик в українській економіці, є нехарактерними для розвинутих держав. При цьому багато заходів із зарубіжної практики, пов'язаних із зниженням підприємницького ризику, можуть бути використані у вітчизняній практиці. У цій роботі обґрунтовано напрями зниження підприємницького ризику за рахунок підвищення поінформованості підприємців-власників, менеджерів, які займаються розробкою планів розвитку і діяльності підприємницьких структур.

Типовими видами ризику для вітчизняних підприємців у зовнішньоекономічній діяльності є такі, що безпосередньо не залежать від діяльності кожного окремого підприємця, однак впливають на його поведінку і результати роботи підприємницьких структур, а також такі, що залежать від підготовленості фахівців, спроможності прийняття ними кваліфікованих управлінських рішень. Фактори ризику першого типу можна визначити як ризики зовнішнього характеру, другого - як внутрівиробничі.

Ризики підприємницької структури, які формуються в ринковому середовищі і впливають на його роботу, можна звести до таких критерії, як втрата ринків збуту і банкрутство. Основні види ризиків підприємницької організації в умовах ринку наведено схематично на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Основні види ризиків підприємницької організації в зовнішньоекономічній діяльності

Ризик, пов'язаний з неможливістю реалізувати продукцію, може виникнути внаслідок таких причин: несподіваного відмовлення споживача від запланованих раніше поставок; зміни в мережі збуту і системи просування продукції до споживача; похибок у маркетинговій стратегії; зниження якості продукції; насичення ринків збуту аналогічною продукцією конкурентів тощо.

Слід зазначити, що в більшості випадків ризики, пов'язані з неможливістю реалізувати продукцію на ринках збуту, викликані тим, що на підприємстві недостатньо уваги надавалось обґрунтуванню стратегії його розвитку, спостереженню змін, які відбувалися за попередній період у макроекономіці і на ринках збуту, включаючи динаміку цін, появу конкурентів тощо.

Для вітчизняної практики ризик втрати ринків збуту є актуальним для багатьох підприємств. Насамперед для великих підприємств, які втратили багато економічних зв'язків з іншими країнами в результаті розвалу СРСР. Більшість таких підприємств і досі не знайшли ефективних рішень поновлення економічних зв'язків, створення нових взаємовідносин на принципах ринкової економіки. У результаті такі підприємства втратили не тільки зовнішні, а й внутрішні ринки збуту. Більшість підприємств приватизовано і вони за формою належать до підприємницьких структур, однак нехтування на першому етапі питаннями, які пов'язані з вивченням кон'юнктури ринків, розробкою маркетингової політики, призвели до значних втрат ефективності господарювання, зниження обсягів виробництва.

Важливим фактором ризику для вітчизняних товаровиробників підприємців слід вважати відкритість внутрішніх ринків України для іноземних підприємців, які краще обізнані з можливостями ринкового середовища і вміло використовують необізнаність українських споживачів. Добре відомі випадки, коли на вітчизняні ринки потрапляла неякісна продукція зарубіжного виробництва, опис використання надавався на іноземній мові. При цьому така продукція була гарно упакована і користувалась підвищеним попитом у споживачів. Отже, вітчизняні товаровиробники часто втрачали ринок збуту в результаті недостатньо ефективної реклами, недостатньо глибокого вивчення психології споживачів.

В умовах економічної невизначеності і кризи платежів ризик невиконання господарських договорів набуває особливої актуальності для вітчизняних підприємців. Офіційні дані свідчать про взаємну заборгованість підприємницьких структур як партнерів по бізнесу. Дефіцит грошей спонукає підприємців використовувати бартерні відносини, що призводить до приховування податків, зниження прибутковості і ліквідації підприємств. У деяких галузях бартерні операції становлять до 90 % господарського обороту.

Неплатоспроможність партнерів або споживачів продукції на теперішній час є не тільки основним гальмуючим фактором розвитку підприємництва, а й фактором ризику у формуванні економічних відносин між ними. Запобігання цьому виду ризику слід шукати в напрямах підвищення поінформованості керівництва, менеджерів про фінансовий стан партнерів; платоспроможність споживачів.

Невиконання фінансових зобов'язань партнерами може призвести до банкрутства підприємницької структури. Отже, для запобігання таким ризикам слід посилити увагу на збір інформації стосовно платоспроможності і фінансової забезпеченості партнерів.

Важливим фактором зниження ризиків такого характеру слід вважати ретельну підготовку контрактів з обмовленням усіх аспектів, позицій і пунктів, порушення яких партнером може призвести до економічних втрат підприємницької структури.

Ризики, пов'язані з посиленням конкуренції, можуть виникати з різних причин. Наприклад, у результаті втрати конфіденційної інформації, що становить комерційну таємницю, недосконалої маркетингової політики, відставання підприємства у сфері використання новацій, недобросовісної конкуренції з боку конкурентів, експансії ринків зарубіжними товаровиробниками або появою нових вітчизняних товарів ідентичного призначення. Шляхи зниження таких ризиків потребують пильної уваги менеджерів до чинного законодавства України, яке захищає