Визнання провідної ролі інформації у формуванні економічних процесів сприяло посиленню уваги вчених до визначення теоретичних положень щодо перспектив розвитку різних країн світу і людства в цілому.

Якісне зрушення в економічній теорії було зроблено Р. Кроузом [26]. На основі дослідження інформації як товару, процесів наростання її впливу на формування економічних відносин між різними суб'єктами економіки Р. Кроуз сформував концепцію трансакцій них витрат, згідно з якою функціонування економіки та її агентів можна і слід розглядати з інформаційного погляду. Провідну роль в економічних процесах починають займати операції обміну інформації між агентами, бажання досягти повноти і достовірності інформації. За його визначенням, трансакційні витрати - це витрати на обмін інформацією з метою усунення (зменшення) її неповноти і пов'язаною з цим невизначеністю.

Визначення трансакційних витрат дало поштовх для розвитку нових теорій у формуванні суспільних відносин. Сутність змін полягає в переході від матеріального до інформаційного суспільства. У багатьох публікаціях цей період розглядається як "постіндустріальний" [26, 28, 30].

Швидкість і глибину наростання процесів інформатизації в суспільстві можна прослідкувати на основі визначення питомої ваги трансакційних витрат у структурі ВВП. Зокрема, в Японії обсяг виробництва різних видів інформації становить близько 10 % ВВП. Середні темпи приросту інформаційних послуг - 12,5-14,5 %, а їхня частка у ВВП на 2000 рік, за прогнозами фахівців, має становити до 15% [43, 46].

Індустрія інформатики, телекомунікацій концентрує навколо себе найкваліфікованіших фахівців, учених, практиків, інтелектуалів, які створюють новий вид капіталу - інтелектуальний капітал. Використання інтелектуального капіталу в усіх сферах економіки забезпечує ефективне використання досягнень науки, технологій. Перш за все це відбувається в наукомістких галузях, до яких належить інформатика. Інтелектуальний капітал в умовах інформаційного суспільства може забезпечувати зростання активів корпорацій, компаній, сприяючи зростанню їх ринкової капіталізації. Зокрема, відому американську фірму "Лотус" при матеріальних активах в 250 млн. дол. 1995 року оцінено в 3,5 млрд. дол. Для фірми "Нейтскейп" ці показники 1997-го становили, відповідно, 17 млн. дол. і 3 млрд. дол., а кількість зайнятих - лише 50 чоловік. Добре відома в Україні компанія "Майкрософт" при мінімумі матеріальних активів і чисельності зайнятих за ринковою капіталізацією заставна з надвеликою компанією "Боїнг" [9-10].

Наведені дані свідчать про те, що в постіндустріальному суспільстві інтелектуальний капітал може забезпечувати найвищі прибутки і успіх корпораціям. Однак для того, щоб реально отримати високі доходи від використання інтелектуального потенціалу, інформаційних послуг, необхідні великі витрати на створення новітніх технологій у сфері наукоємких галузей економіки. Не кожна держава має такі можливості. Тому розвиток інформаційних послуг із позицій світової економіки - нерівномірний. Критерій, що характеризує 20 обсяги і темпи зростання інформаційних послуг, стає дедалі вагомішим в оцінці розвитку окремих держав.

Основні ознаки сучасного постіндустріального суспільства, визначені Д. Беллом Д. Белл, один із перших дослідників постіндустріального суспільства, пропонує розрізняти чотири функціональні статуси: науковий, технологічний, адміністративний, культурний; п'ять інституціональних статусів: економічні підприємства, державні бюро, університети і наукові комплекси, соціальні комплекси, військовий комплекс.

1 [26], зосереджують увагу на таких його особливостях:*

центральне місце в постіндустріальному суспільстві належить теоретичним знанням як основі інновацій;*

створюються нові інтелектуальні технології;*

збільшується клас освічених людей;*

відбувається перехід від споживання благ до споживання послуг;*

спостерігаються відповідні зміни в характері праці, збільшується роль жінок у сфері

зайнятості;*

наука набуває харизматичності;*

суспільство поділяється на статуси (а не на класи чи страти як політичні одиниці), протиріччя між ними стають головними;*

влада належить меритократії, тобто освіченим професіоналам;*

недостатність благ змінює недостатність інформації і часу;*

сучасна економіка характеризується як економіка інформації.

Узагальнюючи вищевикладене, слід констатувати, що в постіндустріальному суспільстві провідна роль належить інформації, визнанню науки та інтелектуальних послуг, визначенню статусів за типом інформації, з якою вони мають справу.

Аналізуючи соціально-економічні перетворення, які відбуваються в Україні за останні 8-10 років, слід визначити, що основні напрями формування інформаційного або постіндустріального суспільства поки що проторують свій шлях в умовах опору старих віджилих структур та функціонерів.

В Україні не створені умови для ефективного використання власного інтелектуального потенціалу суспільства. За роки перебудови Україна стала донором у постачанні науковців, висококваліфікованих фахівців в інші держави світу, насамперед, у розвинуті держави, які формують інформаційне суспільство і мають потребу у великій кількості висококваліфікованих, високо ерудованих фахівців.

Дослідження характеристик діючих осіб у владних структурах показали, що на першому етапі до влади прийшла велика кількість непідготовлених людей, яка не змогла забезпечити швидкий і ефективний перехід від однієї системи господарювання до іншої. Аналіз ринкових перетворень в інших постсоціалістичних країнах показав, що жодній з них не вдалось обминути поглиблення кризового стану. При цьому причини і фактори, які сприяли поглибленню кризової ситуації в країнах на етапі реформування економічних відносин, можуть бути згруповані в два напрями: непідготовленість до функціонування в ринковому середовищі, протиріччя інтересів між суб'єктами економіки всередині країни.

Багато питань у сфері інформатики, телекомунікацій в Україні лишаються невирішеними і на теперішній час гальмують процеси реформування економіки.

Перш за все держава як владна структура повинна зайняти активну позицію щодо формування державної політики у сфері інформатики, визначенні інформації як ефективного ресурсу країни, узяти активну участь у