Найбільш радикальні рішення по зниженню трансакційних витрат при переслідуванні піратів містить закон, прийнятий 1998 року в США і відомий як Digital Millennium Copyright Act (DMCA). Зокрема цей закон поширює правову охорону не тільки на добутки авторського права, але і на технічні засоби їх захисту, забороняє використання деяких видів техніки і т.п. При всій спірності таких рішень, що йдуть далеко убік від ідей авторського права, реальної альтернативи їм, імовірно, не існує.

Додатковий резерв зниження трансакційних витрат при переслідуванні піратів – це спрощення процедур при вилученні контрафактної продукції, визнанні її контрафактною і оцінці збитку. Порівняння практики Франції і України з очевидністю показує, що труднощі боротьби з піратством в Україні – багато в чому наслідок переускладненості процесу. У тому числі оперативність і надійність заходів для боротьби з піратством може бути підвищена завдяки стандартизації правил визначення збитку, заподіюваного правовласникам у результаті порушення їх прав.

Питання про стандартизацію правил оцінки збитку, заподіюваного піратами, полягає не у відсутності методик розрахунку. Фірмами звукозапису й організаціями по боротьбі з піратством пропонується достатня кількість дуже простих і зрозумілих методик розрахунків. Усі вони засновані на припущенні, що кожна одиниця піратської продукції (наприклад, піратська копія музичного альбому) витісняє з ринку одиницю аналогічної продукції, виготовлену легально. З обліком того, що піратська продукція коштує в кілька разів дешевше і практично не відрізняється по якості, це припущення еквівалентне припущенню про відсутність еластичності попиту на відповідну продукцію. Таким чином, питання про правомірність застосування стандартних принципів, застосовуваних фірмами при оцінці заподіюваного їм збитку, безпосередньо зв'язане з питанням про еластичність попиту на їх продукцію.

Аналіз даних, які публікуються IFPI (The recording industry in numbers 1996 - 1999), із застосуванням простих математичних моделей показав, що припущення про нееластичність попиту на музичні альбоми не суперечить фактичним даним, якщо розглядати цей попит в укрупненому виді (на рівні країн). Інакше кажучи, усереднений споживач аудіо продукції, що має доступ до програвача, споживає в рік приблизно 4 нових музичних альбоми. У країнах з високим рівнем аудіо піратства 2 або 3 з цих 4 альбомів піратські, у країнах з низьким рівнем піратства всі 4 альбоми легальні. Тому очікується, що при повній відсутності дешевої піратської продукції споживач збільшить витрати на придбання нових альбомів, а не зменшить попит на них.

Зрозуміло, аналогічний підхід не може бути застосований до програмного забезпечення. Насамперед, програмне забезпечення занадто різноманітне по своєму призначенню, складності, ціні і т.д. Можна виділити такі класи програм, попит на які не може бути еластичний. Наприклад, до цього класу відносяться операційні системи. Операційна система повинна стояти на кожнім комп'ютері, скільки б вона не коштувала. Менш очевидна відповідь у відношенні різних утиліт. І цілком очевидно, що існує величезна кількість програм, що люди купують у піратському виконанні тільки тому, що ці програми входять у комплект, записаний на один компакт-диск. З огляду на важливість боротьби з піратством в області програмного забезпечення, з одного боку, і дуже неоднозначне відношення до нього з боку суспільства, з іншого боку, цю проблему необхідно досліджувати дуже ретельно, причому на міжнародному рівні. У противному випадку можлива негативна реакція в суспільстві на дії антипіратських організацій і судів. Дуже показовий у цьому відношенні приклад з арештом російського програміста Дмитра Склярова в США. Багато російських виробників програмного забезпечення, що вважають DMCA дуже прогресивним законом, не хотіли говорити про цьому привселюдно, побоюючись негативної реакції суспільства (не влади!). Щоб не виникало ситуацій, коли рішення судів одних країн не сприймаються вороже громадськістю інших країн, бажано розробити міжнародні принципи оцінки збитку. У цьому випадку негативна реакція, якщо вона буде, не може бути настільки явною.

Підводячи підсумки другої частини роботи, можна зробити наступні висновки:

Придбані або створені нематеріальні активи зараховуються на баланс за первісною вартістю. В будь-якому випадку у вартість нематеріального активу не включаються відсотки за кредит, який підприємство використовувало для його придбання (створення), і курсові різниці, якщо актив був придбаний з оплатою в іноземній валюті. У першому випадку відсотки за кредит завжди відображаються у складі фінансових витрат, а курсові різниці, що виникнуть при розрахунках за нематеріальний актив, — у складі інших доходів (витрат) звичайної діяльності.

Первісна вартість нематеріальних активів може збільшуватись на суму витрат, пов’язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та терміну використання, які будуть сприяти збільшенню початково очікуваних майбутніх економічних вигод.

При цьому у бухгалтерському обліку витрати на ремонт та витрати на поліпшення нематеріальних активів розмежовані за економічним змістом.

Ті ж витрати, які дозволяють отримати тільки первісно визначені майбутні економічні вигоди (і не більше того), та підтримують об’єкт нематеріальних активів у придатному для використання експлуатації стані, включаються до складу витрат того періоду, у якому такі затрати були понесені.

У світовій практиці існує три підходи до визначення справедливої вартості нематеріальних активів, які зараховуються на баланс.

Витратний підхід — використовується при оцінці вартості НМА у тому випадку, якщо неможливо знайти аналоги, а прибуток, що прогнозується, не є стабільним.

Порівняльний (ринковий) підхід — застосовується у тому випадку, коли