допомогою мультиплікатора валового рентного доходу GRM, що являє собою відношення ціни аналогічного об'єкта до валової ренти його власника. Порядок розрахунку у ВАТ «Концерн «Стирол» використовують такий. Для кожного аналогічного об'єкта розраховують мультиплікатор доходу, потім виводять усереднене значення мультиплікатора для всієї групи об'єктів. Вартість даного об'єкта одержують множенням усередненого мультиплікатора на прогнозовану величину доходу від даного об'єкта.
Розрахунок вартості нематеріальних активів за допомогою кореляційної моделі можливий у тому випадку, коли мається досить велика кількість аналогічних об'єктів і можна шляхом статистичної обробки інформації побудувати кореляційну модель, що описує залежність ймовірної ціни об'єкта від 2-3 його основних параметрів.
Витратний підхід. На основі витратного підходу визначають вартість відтворення, хоча при витратному підході оцінена вартість може значно відрізнятися від ринкової вартості, тому що між витратами і корисністю немає прямій зв'язку, проте досить часто у ВАТ «Концерн «Стирол» застосовується саме цей метод, а саме:
для цілей страхування окремих складового майна,
для бухгалтерського обліку нематеріальних активів;
при переоцінці основних фондів.
Головна ознака витратного підходу — це поелементна оцінка, тобто оцінювані нематеріальні активи розчленовуються на складові частини, робиться оцінка кожної частини, а потім вартість усіх нематеріальних активів одержують підсумовуванням вартостей його частин. При цьому виходять з того, що в інвестора в принципі є можливість не тільки купити дані нематеріальні активи, але і створити їх з елементів, що окремо купуються.
У залежності від характеру оцінюваних нематеріальних активів у ВАТ «Концерн «Стирол» застосовують різні методи витратного підходу. Загальна послідовність розрахунків по даному підходу затверджена наказом по підприємству, вона виконується у кілька етапів.
Етап 1. Аналіз структури нематеріальних активів і виділення їх складових частин (компонентів), оцінка вартості яких буде вироблятися диференційовано різними методами.
Етап 2. Вибір найбільш доцільного методу оцінки вартості для кожного компонента нематеріальних активів і виконання розрахунків.
Етап 3. Оцінка реального ступеня зносу компонентів нематеріальних активів. Термін «знос» у теорії оцінки розуміється як утрата корисності
об'єкта, а отже і його вартості по різних причинах, тобто не тільки унаслідок фактора часу. Цей термін в іншому змісті вживається в бухгалтерському обліку, де під зносом або амортизацією розуміється механізм переносу витрат на собівартість продукції протягом нормативного терміну служби об'єкта.
Етап 4. Розрахунок залишкової вартості компонентів нематеріальних активів і сумарна оцінка залишкової вартості всіх нематеріальних активів. Залишкова вартість на дату оцінки виходить вирахуванням з вартості розміру накопиченої амортизації.
Стосовно до таких об'єктів, як ноу-хау і винаходи, аннуітетом служать платежі роялті, тобто щорічно виплачувані підприємством-ліцензіатом суми власникові ноу-хау або патенту (ліцензіару), згідно з укладеним між ними договором.
Фактично роялті — винагорода продавцеві, визначена по фіксованій ставці, відсотку від доходу, прибутку або вартості в залежності від домовленості суб'єктів угоди. У ВАТ «Концерн «Стирол» роялті береться в розмірі від п'яти до двадцяти відсотків додаткового прибутку, отриманої підприємством, що купило і використало нематеріальні активи.
Роялті, виконуючи функцію визначника не вартості нематеріальних активів, а розміру винагороди, як фіксований відсоток від прибутку поширюється на весь життєвий цикл даних нематеріальних активів.
Методологія оцінки нематеріальних активів з використанням роялті припускає знання всього життєвого циклу об'єкта, реально пророчити який буває майже неможливо. Тим більше не вдається звичайно вірогідно розрахувати масу прибутку по усьому життєвому циклу нематеріальних активів через те, що, як правило, не вдається обґрунтувати очікуване моральне старіння нематеріальних активів. Тому використання роялті для розрахунків вартості нематеріальних активів представляється неефективним.
Більш правильним представляється розрахунок вартості нематеріальних активів з використанням маси прибутку за якийсь доступний для огляду період (лише кілька років). Але прибуток, отриманий від реалізації даних нематеріальних активів, було б розумніше поділяти нарівно між продавцем і покупцем нематеріальних активів протягом визначеного терміну, власником нематеріальних активів і виробником продукції, його утримуючої.
Методика оцінки вартості нематеріальних активів, яка застосовується у ВАТ «Концерн «Стирол», відрізняється від більшості відомих тим, що базується на принципі рівної вигоди для обох суб'єктів угоди – продавця і покупця, а також на принципі рівної вигоди, одержуваної фактичним власником і тим, хто реально буде одержувати доход від використання нематеріальних активів, але не буде володіти ім. Це говорить про те, що вартість нематеріальних активів ВАТ «Концерн «Стирол» визначається з розрахунку половини маси чистого прибутку, одержуваного від їх практичної реалізації. Тому всі складності розрахунків зводяться до визначення маси чистого прибутку, одержуваної від практичної реалізації даних нематеріальних активів, до визначення питомої ваги нематеріальних активів у масі інших активів, що впливають на прибуток, і визначенню розрахункового періоду. При цьому застосовується широкий арсенал методів і методик, що уже відомі, у тому числі — при необхідності — і витратні методи.
Проблема визначення платежів за використання ноу-хау, винаходу або іншого об'єкта інтелектуальної власності полягає в тім, що для їх впровадження у виробництво потрібні інвестиції. Чистий доход від використання ноу-хау або винаходу є частиною чистого доходу від реалізації визначеного інвестиційного проекту. Тому спочатку розробляється інвестиційний проект, складається бізнес-план, у якому розраховують очікуваний щорічний чистий доход. Потім виділяють ту частину чистого доходу, яку можна віднести до використовуваного об'єкта інтелектуальної власності. Застосовуваний при цьому дольовий коефіцієнт розраховується з урахуванням фактора одержання економії. Так, застосування ноу-хау або винаходу дає приріст чистого доходу ВАТ «Концерн «Стирол» за рахунок таких факторів, як зниження собівартості продукції, збільшення обсягу продажів, збільшення ціни за продукцію за рахунок росту якості. Застосування деяких ноу-хау дозволяє знизити величину податку на прибуток. Далі вирішують, яка частина розрахованого доходу піде в