Після оформлення права власності на такі нематеріальні активи Їх собівартість складає первинну вартість і списується з кредиту рахунку 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів» на дебет рахунка 12 «Нематеріальні активи» (відповідний субрахунок).

Надходження на підприємство нематеріальних активів у порядку безоплатної передачі Іншими юридичними і фізичними особами на підставі належно оформлених документів зараховується до додаткового капіталу записом по дебету рахунка 12 «Нематеріальні активи» (відповідний субрахунок) і кредиту рахунка 42 «Додатковий капітал»,
субрахунок 424 «Безоплатно одержані необоротні активи».

Згідно з пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» підприємства мають право переоцінювати за справедливою вартістю на дату балансу ті нематеріальні активи, щодо яких існує активний ринок. При цьому у випадку переоцінки окремого об'єкта нематеріального активу необхідно переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Переоцінка здійснюється із застосуванням коефіцієнта переоцінки, який визначається діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість. Шляхом множення первинної вартості або зносу об'єкта нематеріальних активів на коефіцієнт переоцінки визначать переоцінену вартість і знос об'єкта.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єктів нематеріальних активів спрямовується на збільшення додаткового капіталу підприємства і в бухгалтерському обліку відображається записом по дебету рахунка 12 «Нематеріальні активи» в кореспонденції з кредитом рахунка 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів».

Сума уцінки залишкової вартості нематеріальних активів відображається в складі втрат від знецінення необоротних активів записом по дебету рахунка 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій» у кореспонденції з кредитом рахунка 12 «Нематеріальні активи».

2.3. Міжнародна практика оцінки нематеріальних активів

У більшості країн оціночна діяльність регулюється професійними організаціями оцінювачів, що розробляють і приймають свої стандарти оцінки. Ці стандарти обов'язкові для застосування членами організацій.

Існують також об'єднання саморегулюючих організацій оцінювачів, створювані на національному, європейському і світовому рівні з метою гармонізації стандартів оцінної діяльності. Найбільш авторитетна з таких організацій – Міжнародний комітет зі стандартів оцінки (МКСО) – International Valuation Standards Committee (IVSC). Цей комітет (МКСО) розробляє і регулярно публікує доповнення і зміни до міжнародних стандартів оцінки (МСО), на основі яких саморегулюючі організації в різних країнах розробляють свої власні стандарти.

Сфера діяльності професійних оцінювачів традиційно поділяється на предметні області, серед яких немає такої області, як оцінка інтелектуальної власності (ІВ). У європейських країнах прийнято виділяти в якості окремої предметної області оцінку нематеріальних активів (НМА), причому оцінка НМА завжди тісно прив'язана до оцінки бізнесу, у США взагалі оцінка бізнесу і НМА регулюються одним стандартом. Для цього є достатні підстави, головне з яких – єдність підходів і методології оцінки бізнесу і НМА. Та ж єдність методології при оцінці бізнесу (підприємства) і НМА характерно для інших країн, включаючи Україну.

Наступна, але не менш важлива підстава для об'єднання оцінки бізнесу й оцінки НМА зв'язана зі зростанням ролі НМА у вартості компаній. Автор “Століття розуму” Чарльз Хенді писав, що інтелектуальний капітал (ІК) корпорації звичайно в 3-4 рази перевищує вартість усіх її матеріальних активів. Однак Лейф Едвінсон вже в 1996 році вважав ці дані застарілими. Тоді він оцінював коливання даного показника для більшості компаній у межах від 5:1 до 16:1. У період з 1996 по 2003 рік вагомість ІК тільки зростала. Інакше кажучи, вартість сучасних компаній в основному визначається наявністю в них ІК. Разом з тим, говорити про вартості ІК слід з обережністю, тому що ІК багато в чому складається з елементів, що у принципі не продаються і, отже, не мають вартості в загальноприйнятому змісті. У всякому разі, не можна говорити про ринкову вартість ІК. При цьому можна говорити про вартості бізнесу і вартості компанії в цілому, тому що компанії час від часу продаються, причому кожна угода в цій області дає багато матеріалів для аналізу і міркувань.

Міжнародні стандарти оцінки (МСО-2001), прийняті в 2001 році, складаються з власне стандартів і посібників з їх застосуванню. Зокрема оцінці НМА присвячений посібник № 4. Слід зазначити, що до 2001 року МКСО не вдавалося прийняти жодного офіційного документа по оцінці НМА (були тільки проекти). Дана обставина говорить у першу чергу про складності стандартизації оцінки НМА і про відповідальний підхід МКСО до цієї проблеми.

Разом з тим, прийнятий в 2001 році посібник з оцінки № 4 не можна визнати вдалим. У ньому занадто сильно проявилися властивим професійним оцінювачам стереотипи мислення і недостатньо глибоке розуміння більшістю з них специфіки предмета. Концепції і методи, які застосовуються в оцінці НМА, у цілому ті ж, що і при оцінці активів інших типів. Специфіка оцінки НМА виражена занадто слабко, а класифікація НМА дуже приблизна. Так, всі елементи ринкового капіталу об'єднані в понятті гудвіл, елементи людського капіталу (точніше, його сліди) включені в поняття “невловимі елементи вартості діючого підприємства”. Абсолютно невиразно пояснене, що таке інтелектуальна власність. Зрозуміло, можна припускати, що в національних стандартах кожної з країн це поняття буде коректно розшифровано з урахуванням особливостей національного законодавства в даній області. Але набагато більш ймовірно інше пояснення, а саме, не дуже упевнене володіння предметом.

Тими ж причинами можна пояснити абсолютно серйозне відношення до витратного методу, зокрема,