Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Визначення об’єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною. Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей.

Суб'єктами лізингу може бути лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу зо договором лізингу; це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких ознак відносять: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, характер лізингових платежів і т. ін. Основи лізингу / За ред. Міщенко А.В.- К., 2001. – с. 92.

Розглянемо види лізингових угод.

Термін використання лізингового майна виступає одним із критеріїв для розмежування фінансового й оперативного лізингу, що особливо поширені в сучасній діловій практиці.

Фінансовий лізинг (finance leasing) відрізняється найбільше тривалими термінами використання лізингового майна, що можуть складати 10 років і більш. Термін, на який майно передаєтся в тимчасове користування, як правило, збігається з його нормативним терміном служби і періодом повної амортизації. За час дії договору лізингодавець цілком окупає свої витрати на придбання майна. Тому саме для фінансового лізингу характерно надання лізингоотримувачу права на викуп майна у власність по його залишковій вартості по закінченні терміна дії договору лізингу.

При оперативному лізингу (operative leasing) майно дається в користування на період, що набагато менше його нормативного терміна служби (сезонне, разове, цільове використання майна). Тому предметом цього виду лізингу часто є високотехнологічне устаткування з високими темпами морального старіння. Визначними рисами оперативного лізингу є часткова амортизація лізингового майна і відповідно неповна окупність витрат на його придбання протягом терміна дії одного договору. Таким чином, лізингодавець змушений багаторазово надавати майно в тимчасове користування різноманітним лізингоотримувачам. У результаті істотно зростає ризик того, що лізингодавець не зуміє відшкодувати усі свої витрати на придбання майна, оскільки згодом попит на нього може скоротитися. З цієї причини розміри лізингових платежів при оперативному лізингу набагато вище, чим при фінансовому лізингу. Оперативний лізинг широко використовується в транспорті, сільському господарстві й інших галузях.

У залежності від кількості учасників угоди розрізняють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце в тому випадку, коли лізингодавець одночасно є постачальником майна, а сама угода носить двосторонній характер. При непрямому лізингу між постачальником майна і лізингоотримувачем виступає один або декілька фінансових посередників. Якщо посередник один, це - класична тристороння лізингова угода. При збільшенні числа посередників виникають складні багатосторонні угоди.

Вищеозначений Закон розрізняє три форми лізингу:

- зворотний лізинг, який можна розглядати як різновид фінансового лізингу. Це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах, але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі, то йому вкрай вигідно “запродати" майно лізинговій компанії і одночасно фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення права власності постачальника – користувача відносно майна.

- пайовий лізинг. Це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;

- міжнародний лізинг. Це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.

В залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

чистий лізинг – це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням