Для вітчизняних виробників є ще і третя альтернатива. Якщо імпортні товари ввозяться в таких кількостях, що це створює істотну загрозу розвитку вітчизняної промисловості, в багатьох країнах вітчизняні виробники можуть почати спеціальні процедури, результатом яких може стати обмеження імпорту таких "небезпечних" товарів, причому не тільки шляхом підвищення мита, але й через кількісні обмеження.

Складність полягає в тому, що в різних країнах використовуються різні підходи до визначення таких понять, як "істотна загроза вітчизняним виробникам", "демпінг" і т.ін.

З 1995 р. діють три угоди, що разом часто називають "Антидемпінговим кодексом COT":

- Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг);

- Угода про субсидії і компенсаційні заходи;

- Угода про спеціальні заходи.

Участь у цих угодах є обов'язковою умовою членства у СОТ.

Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг) і Угода про субсидії і компенсаційні заходи дозволяють застосування антидемпінгових і компенсаційних мит для захисту вітчизняних виробників. Проте при цьому повинні бути дотримані дві умови:

1) здійснення несправедливої торгової практики, тобто:

- продаж товарів нижче справедливої ціни, або

- продаж товарів, щодо яких у країні експорту діють субсидії, заборонені за правилами СОТ, або субсидії, що не заборонені СОТ, але до яких країни імпорту можуть застосовувати компенсаційні заходи;

2) результатом такої "несправедливої практики" є:

- збитки вітчизняних виробників, або

- негативні торгові ефекти для вітчизняних виробників.

5. Європейська валютна система ЕКЮ

Головна сучасна тенденція розвитку світових економічних відносин пов'язана з поширенням інтеграційних процесів, які охоплюють не лише економічні зв'язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найяскравіше проявляється в Європі, особливо в Європейському співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю - євро. Вона замінила ЕКЮ (у перспективі замінить національні грошові знаки) та стала єдиною валютою країн Європейського валютного та економічного союзу, котрий завершить формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу.

З 1 січня 2002 р. передбачалося введення паралельного обігу національних грошових знаків та євро, а з 1 липня того самого року відбулася поступова заміна ними національних грошових одиниць.

Для вирішення валютних проблем створено Європейський центральний банк у Франкфурті-на-Майні. Національні банки дер-жав-членів будуть лише реалізовувати валютну політику, а не визначати її.

Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва - "Спільний ринок") та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-чле-нів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі - формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб'єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).

6. Міжнародний валютний фонд СДР (спеціальні права
запозичення)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 р. на конференції світових лідерів у Бреттон-Вудсі. Головне завдання Фонду полягало в тому, щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у повоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій, енергетичних систем та інших основних бз'дівельних споруд, зруйнованих війною в Європі, покладалося на Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Якщо Світовий банк надає позики країнам, що розвиваються, то до послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. З огляду на те, що міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна купує і продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з краінами-членами щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також пропонує надання технічної допомоги на рівні макроекономічного менеджменту і розширює фінансову допомогу країнам, що взяли на себе зобов'язання змінити економічну політику.

Головний напрямок діяльності МВФ полягає в розробленні економічної політики. Фонд стежить за монетарною і фінансовою політикою своїх членів у тих аспектах, що можуть вплинути на їхню можливість фінансувати свій імпорт і експорт, тобто на "платіжний баланс". Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій з урядовими чиновниками щодо того, які заходи необхідно вживати в політиці, щоб запобігти проблемам у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають короткочасні проблеми, пов'язані з зовнішніми платежами. Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах гнучкого курсу валют, що набрав чинності в 1973 р.

У 1969 році МВФ створив "спеціальні права запозичення" (СПЗ). СПЗ - штучна "валюта", курс якої формується на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни). Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він