Коло теорій, що пояснюють природу економічних циклів функціонуванням господарських інститутів досить великий. Одні з них, зокрема теорія С. Коваля, побудовані на твердженні, що цикли виникають у силу технічних умов одержання грошових доходів. Коливання перспектив на одержання прибутку викликає коливання в капіталізації підприємств і умовній довірі, що у свою чергу породжує коливання перспектив на одержання прибутку. Організація грошового господарства така, що вона обумовлює коливання в розмірах замовлень з боку торговців, у виробництві готових виробів і сировини. Амплітуда цих коливань послідовно наростає в міру наближення до стадії виробництва сировини, і вона більше, ніж амплітуда коливань попиту, від якого прямо або побічно залежить стан ринку і всього господарства.

Інші теорії виходять із твердження, що цикли виникають через порушення рівноваги в процесах загального виробництва і споживання благ. Сприятлива торгово-промислова кон'юнктура веде до швидкого росту промислового устаткування, пізніше до росту випуску продукції і, у кінцевому рахунку, до падіння граничних цін попиту на споживчі товари. Наслідком цього є депресія, протягом якої ріст кількості промислового устаткування і продукції переривається. Зрештою, граничні ціни попиту на предмети споживання знову піднімаються, і починається новий період пожвавлення.

Численні дослідження учених Франції, Німеччини, США, Росії були присвячені з'ясуванню самих основ руху кон'юнктури і спробам його прогнозування. У 1894 р. відомий економіст Михайло Іванович Туган-Барановский (1865-1918), видав книгу «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і найближче впливи на народне життя», що стала важливою віхою на шляху вивчення закономірностей ринкової економіки. У цій роботі він досліджував цілий ряд фундаментальних проблем, зв'язаних з циклічним розвитком капіталістичного господарства. Йому вдалося запропонувати нові для того часу підходи до цього питання, обґрунтувати принципово важливі висновки, багато хто з яких підтвердила реальна економічна історія XX в. Багато ідей Туган-Барановского про цикли, сполучення стихійного і свідомого в економіці одержали розвиток у працях його учня — економіста зі світовим ім'ям НД.Кондратьева (1892-1938), у роботах Л.Шпитгофа, послідовника й учня Й.Шумпетера.

Оцінюючи внесок Туган-Барановского в теорію циклічності розвитку економіки, слід зазначити, що вчений, по-перше, виявив причини періодичності криз; по-друге, перетворив теорію криз у теорію кон'юнктури; по-третє, вивчав кон'юнктуру на основі статистичного методу, виходячи з аналізу фактичної історії криз у класичній країні капіталізму — Англії. По-четверте, цей аналіз, у свою чергу, дав можливість намітити ряд ознак (ціна заліза, висота облікового відсотка), що визначають кожну фазу промислового циклу, і дозволяють прогнозувати рух кон'юнктури і — як з'ясувалося згодом — впливати на неї.

Дослідженнями циклічного розвитку економіки Туган-Барановский займався усе своє життя, виділяючи всі нові проблеми й істотно доповнюючи колишні спостереження і висновки. Друге видання його книги за назвою «Промислові кризи. Нарис із соціальної історії Англії» зробило на Заході величезне враження. У передмові Туган-Барановский так характеризував задачі своєї роботи: «Книга ця присвячена дослідженню самого загадкового і незрозумілого явища господарського ладу нашого часу, — явища, що дотепер ще залишається непоясненим у науці, - періодичних промислових криз. Яка сила керує цією разючою зміною пожвавлення і застою торгівлі, розширення і скорочення виробництва? Чому промисловий підйом з такою же незмінністю, з який ніч йде за вдень і відливши випливає за припливом, постійно приводить до промислового упадку, за яким настає новий підйом? На якому ґрунті виникає ритмічна пульсація колосального організму капіталізму, — пульсація, що нагадує по своїй правильності явища не соціального, але біологічного або неорганічного порядку?».

Глибокий, детальний аналіз історії криз дозволив вченому виділити три їхні загальні основні риси: стан товарного ринку, обумовлений їм як надвиробництво; зміни в області грошового o6рощення; коливання кредиту. На його думку, головної з цих рис є перша — надвиробництво. Він дійшов висновку, що капіталістичне виробництво саме для себе створює ринок; що в товарному господарстві безперервний, поступальний розвиток виробництва можливо, але тільки при дотриманні визначеної пропорційності в суспільному виробництві. Логічно правильно буде припустити, вважав учений, що якщо вірно думку про безперервний поступальний розвиток народного господарства при збереженні визначеної пропорційності суспільного виробництва, те вірна і зворотна позиція – якщо збереження і постійна підтримка пропорційності суспільного виробництва неможливо в силу об'єктивних причин, те і народне господарство буде розвиватися стрибками, змінами періодів підйому і депресії. Таким чином, залишається тільки з'ясувати — чи можливо при капіталізмі постійна підтримка належних пропорцій суспільного відтворення. Для цього потрібно, щоб підприємці прекрасно знали стан ринку, і капітал безперешкодно перетікав з однієї сфери суспільного виробництва в іншу. Тільки за таких умов можлива підтримка постійної рівноваги між попитом та пропозицією.

Але вся справа в тім, продовжував Туган-Барановский, що в реальній дійсності капіталістичний спосіб виробництва й організації господарства не дає ні того, ні іншого. Приватна власність на засоби виробництва, використання найманої праці, вільна конкуренція приводять до того, що організація виробництва в масштабі суспільства відсутній, кожен підприємець працює на невідомий ринок, капітал, розширюючи, наштовхується на постійних труднощів, на нездатність капіталізму забезпечити належну пропорційність суспільного відтворення. Саме ця обставина