- удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;

- впровадження систем матеріального стимулювання робітників за безаварійну роботу обладнання, подовження ремонтного циклу та періоду експлуатації тощо.

Збереження споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.

Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:

- запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;

- аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт);

- комбінований.

Для вибору оптимальної стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи (Вп) та витрати на утримування засобів виробництва в задовільному стані (ремонтні роботи) (Зр) були мінімальні, тобто:

Вп + Зр min

Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.

Реалізація такої політики передбачає:

- обгрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та почерговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання, технічне обслуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);

- здійснення контролю за ходом, дотриманням термінів та якості ремонтних робіт.

При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану товарообороту), може унеможливити здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій (зберігання товарів, фасування, розвантаження та інше), що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.

Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в разі аварії основних фондів, в якій за видами основних фондів, що вийшли з ладу, мають бути передбачені відповідні заходи реагування.

Завчасна розробка програми дій дозволить скоротити витрати підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуацій є також страхування його майна від безпосередніх (пошкодження та загибель) та непрямих (втрата прибутку від перерви у виробництві) збитків.

Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.

Метою поточного ремонту основних фондів є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного використання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протягом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підприємства після їх здійснення.

Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою відшкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з певною періодичністю (один раз на рік або — на два роки) і потребує значних одночасних витрат.

З метою нагромадження коштів для проведення капітального ремонту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відносяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу (періоду між проведенням капітальних ремонтів).

Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.

В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернативних варіантів:

- проведення капітального ремонту основних фондів та продовження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл.

- заміна пошкодженого об'єкта основних фондів новим. Для здійснення оцінки необхідно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.

При проведенні капітального ремонту витрати підприємства складаються із:

- витрат на капітальний ремонт (Вкр);

- підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонтовані основні фонди порівняно з аналогічними новими (ЕВ).

Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включають:

- витрати на придбання основних фондів (Внф);

- збитки від недоамортизованих діючих основних фондів (Зам).

Витрати на придбання основних фондів включають до розрахунку з поправкою на відмінності у продуктивності і тривалості ремонтного циклу нових та старих основних фондів шляхом застосування двох коригуючих коефіцієнтів:

- коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючих та нових основних фондів;

- коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу.

Приріст експлуатаційних витрат необхідно розраховувати на всю тривалість ремонтного циклу та продисконтувати для визначення їх теперішньої вартості.

Витрати на придбання основних фондів визначають виходячи з умов розрахунку за придбані основні фонди з врахуванням відсотків за кредит, наданого періоду відстрочки платні тощо.

В загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт основних фондів описується нерівністю:

Bкр + ЕВ Внф · · + Зам

Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт може бути визначена шляхом розрахунку коефіцієнта ефективності витрат (Екв):

Якщо Екв >0, капітальний ремонт основних фондів є економічно виправданим, при Екв < 0 - недоцільним.

Розрахунок значення Екв по всій сукупності основних фондів торговельного підприємства дозволяє визначити послідовність заміни основних фондів за критерієм максимального мінусового значення.

Одним з важливих завдань управління основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.

Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорене оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.

Проте негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.

Подовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та зростання витрат на їх утримування та ремонт.

Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації,