На прикінці цієї глави зробимо такі висновки.

У 1992—2002 роках при зростанні номінального ВВП відбувалося значне падіння реального ВВП, що суттєво звузило базу оподаткування і, відповідно, обсяг надходжень до бюджету. Реальний ВВП в Україні за вказаний період скоротився в 2,6 разу. В результаті реальні доходи бюджету скоротилися в 2,5 разу.

У 1992 році частка доходів зведеного бюджету України у ВВП (без доходів Пенсійного фонду) становила 24,4 відсотка. В 1993 ропі цей показник підвищується до 33,5 відсотка, а в 1994 році — до 35,6 відсотка. У 1995 році він знижується до 30,3 відсотка, в 1996 році — до 28,2 відсотка, в 1997 році дещо підвищується — до 30,4 відсотка, а в 1998—2002 роках знову знижується — відповідно до 27,4 і 27,5 відсотка.

Видатки зведеного бюджету в 1992 році становили 38,1 відсотка до ВВП, у 1993 році — 38,6 відсотка.

В 1994 році відбувається значне підвищення частки видатків бюджету у ВВП — до 44,6 відсотка. В наступні роки вона помітно знижується: в 1995 році — 37 відсотків, в 1996 році — 33,1 відсотка, в 1997 році — 37, 1 відсотка. У 1998—2002 роках ця частка стрімко зменшується, відповідно до 29,4 і 27,5 відсотка.

Органи податкової служби та казначейства взаємодіють в процесі виконання державного бюджету за доходами, а також з приводу повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) платникам податків.

4. Удосконалення взаємодії державного казначейства
з органами податкової служби

Велике значення має удосконалення фінансового контролю в сфері виконання бюджету.

Організація та функціонування чіткої системи фінансового контролю — один з основних напрямів державної фінансової політики. Підвищення дієвості та ефективності державного фінансового контролю, посилення його профілактичної спрямованості обумовили в останні роки стійку тенденцію до зміцнення фінансової дисципліни в державі.

Сформована структура органів виконавчої влади, уповноважених законодавством здійснювати фінансовий контроль, відповідає потребам сьогодення.

Державний фінансовий контроль здійснюється уповноваженими центральними органами виконавчої влади (далі — суб’єкти державного фінансового контролю) та контрольно-ревізійними підрозділами, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі — контрольно-ревізійні підрозділи).

Разом з тим рівень правопорушень у фінансовій сфері залишається досить високим, що є наслідком нерозв’язаних проблем в організації державного фінансового контролю.

Недосконале нормативно-правове поле, недостатня ефективність контролю, орієнтація на здійснення його у формі ревізій та перевірок після завершення фінансово-господарських операцій — усе це не забезпечує належного усунення виявлених правопорушень, націленості суб’єктів державного фінансового контролю на запобігання правопорушенням, а також високого рівня координації та обміну інформацією.

Існуюча система державного фінансового контролю не дає Кабінетові Міністрів України змоги повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної діяльності.

Удосконалення фінансового контролю неможливе без взаємодії органів Державної податкової служби України та Державного казначейства.

Основними напрямами реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю за допомогою податкової служби та казначейства повинні стати:

1) формування цілісної системи контролю, що забезпечить:

визначення всіх складових системи контролю з вичерпним переліком центральних органів виконавчої влади, які уповноважені здійснювати фінансовий контроль у визначеній сфері, об’єктів та видів фінансового контролю;

налагодження ефективного функціонування внутрішнього фінансового контролю в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та покращення їх взаємодії із суб’єктами державного фінансового контролю;

2) розвиток нормативно-правової бази діяльності суб’єктів державного фінансового контролю, що забезпечить:

перехід від контролю, який здійснюється після завершення фінансово-господарських операцій, до контролю, який передує прийняттю управлінського рішення або здійснюється на стадії його виконання;

запровадження нових форм контролю;

визначення чітких процедур контролю, які забезпечать його безперервність та ефективність на всіх стадіях бюджетного процесу, і запровадження механізму дієвого впливу суб’єктів контролю на хід відшкодування незаконних і нецільових витрат бюджетних коштів;

започаткування ведення обліку коштів, що залишаються в розпорядженні суб’єктів господарювання у зв’язку з наданням їм пільг з оподаткування, та забезпечення контролю за використанням цих коштів;

покладення функцій контролю за виконанням суб’єктами господарювання договірних зобов’язань, що погашаються за рахунок бюджетних коштів, на суб’єктів державного фінансового контролю, які здійснюють контроль за цільовим та ефективним витрачанням бюджетних коштів;

підвищення професійного рівня головних бухгалтерів (керівників фінансово-економічних служб) головних розпорядників бюджетних коштів;

покладення функцій контролю за ефективним використанням державного майна та управлінням державною часткою у статутних фондах акціонерних товариств на спеціально уповноважений суб’єкт державного фінансового контролю;

покладення функцій контролю за ефективною реалізацією економічних і соціальних проектів, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, на спеціально уповноваженого суб’єкта державного фінансового контролю, який не залежить від процесу реалізації цих проектів;

посилення дієвості митного контролю шляхом закріплення за митними органами права проводити перевірки фінансово-господарської діяльності юридичних осіб з питань дотримання митного законодавства та з інших питань, що стосуються митної справи, в тому числі після завершення митного оформлення товарів поза митним контролем;

здійснення системного пруденційного нагляду, а також контролю за діяльністю окремих учасників ринків фінансових послуг;

підвищення ефективності контролю за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння;

посилення контролю за діяльністю професійних учасників ринку цінних паперів, у тому числі за дотриманням емітентами та учасниками фондового ринку вимог законодавства під час випуску та обігу облігацій місцевих позик;

встановлення адміністративної відповідальності за порушення встановленого порядку закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти та надання відповідним суб’єктам державного фінансового контролю повноважень щодо накладення адміністративних стягнень;

3) удосконалення наукового, інформаційно-технічного та кадрового забезпечення, що сприятиме:

впровадженню в практичну діяльність суб’єктів державного фінансового контролю