Економіка підприємства

1. Методика оцінки конкурентної позиції підприємства.

Оцінка конкурентноздатності підприємства відповідно до методики виробляється по трьох напрямках:

1. Оцінка конкурентноздатності продукції, здійснювана на основі її нормативних, технічних, економічних і організаційних параметрів за допомогою розрахунку інтегрального показника конкурентноздатності продукції. Облік нормативних параметрів при оцінці конкурентноздатності здійснюється за допомогою інтегрального показника, що приймає значення лише 1 і 0. Якщо продукція відповідає нормам, то показник дорівнює 1, якщо не відповідає, те він дорівнює 0.

Аналіз конкурентноздатності продукції містить у собі визначення технічних показників, розрахунок яких дозволяє підприємству оцінити, наскільки конкретна властивість продукції, представлена нею, задовольняє відповідний елемент потреби. Це виражається відношенням величини технічного параметра аналізованої продукції до величини того ж параметра, при якій елемент потреби задовольняється цілком (величині параметра гіпотетичної продукції).

На основі групових показників по нормативних, технічних і економічних параметрах розраховується інтегральний показник конкурентноздатності (Кпрод.). Інтегральний показник відбиває розходження між порівнюваною продукцією в споживчому ефекті, що приходиться на одиницю витрат споживача, зв'язаних із придбанням і використанням продукції. Якщо Кпрод менше 1, то аналізована продукція уступає зразкові, якщо Кпрод більше 1, то вона перевершує зразок по конкурентноздатності. При рівній конкурентноздатності Кпрод = 1.

2. Оцінка ефективності маркетингової діяльності, здійснювана за допомогою розрахунку коефіцієнтів конкурентноздатності, згрупованих по елементах комплексу маркетингу, підсумком якої є інтегральний показник ефективності маркетингової діяльності. При оцінці ефективності маркетингової діяльності підприємства-конкурентів (у цілому по сукупності діяльності на всіх ринках або щодо окремих ринків) можливе використання, що доцільно згрупувати по окремих елементах комплексу маркетингу.

Для розрахунку інтегрального показника ефективності маркетингової діяльності підприємства потрібно визначити суму коефіцієнтів маркетингового тестування конкурентноздатності (КМТК) для всіх його продуктів.

3. Оцінка конкурентноздатності підприємства в цілому, що
припускає розрахунок показників, що характеризують позицію підприємства на ринку і його фінансовий стан.

Позиція підприємства на ринку оцінюється наступними показниками: |

поточний попит;

ступінь задоволення попиту;

частка ринку.

Фінансовий стан підприємства оцінюється за допомогою наступних показників: |

рентабельність продукції;

рентабельність продажів;

загальна рентабельність виробництва;

рентабельність власного капіталу по балансі;

рентабельність всіх активів;

коефіцієнт забезпеченості власними засобами;

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт швидкої ліквідності;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Таким чином, інтегральний показник оцінки конкурентноздатності підприємства в цілому може бути як добуток інтегрального показника конкурентноздатності продукції, інтегрального показника ефективності маркетингової діяльності підприємства і коефіцієнта забезпеченості власними засобами і коефіцієнта поточної ліквідності.

На підставі розглянутих аналітичних підходів до дослідження конкурентноздатності підприємства нами була розроблена єдина методика оцінки конкурентноздатності підприємства, що враховує всі напрямки аналізу і дозволяє виявити слабкі місця в його діяльності в рамках кожного з досліджуваних напрямків і прийняти відповідні ефективні маркетингові рішення для їхнього усунення.

2. Стан і розвиток конкуренції в готельному бізнесі м. Києва.

Необхідною передумовою розвитку міжнародного туризму є готельна справа, яка дає 60% усіх доходів від туризму. Останні 15-20 років вона розвивається досить динамічно та має значні перспективи зростання. Турис-тичні потоки безпосередньо залежать від розміру сектору індустрії туризму, якості запропонованих приміщень, а та-кож від місця розміщення фірми та рівня гостинності. На-приклад, для міського туризму в Києві характерне розміщен-ня готелів у центрі, вони мають заповнюваність вище 10%, що перевищує заповнюваність готелів, які знаходяться у передмісті.

У світі немає міст без готелів, тобто місто не вважається містом, якщо в ньому немає готелю. Останній відіграє роль візитної картки не тільки міста, а й держави. Якість обслуговування, зіркова категорія та кількість готелів відображають економічне становище та ефективність економіки в країні. Готелі кожної держави вказують на особливості країни.

Згідно з даними управління у справах готельного госпо-дарства, туризму та екскурсій Київської міськдер-жадміністрації, в Києві є 82 готельних підприємства різної форми власності, з них 40 готелів знаходяться у державній власності, 34 готелі — акціонерні товариства відкритого та закритого типу, 2 готелі є власністю комбінованого типу, а 5 - приватною власністю. В цей перелік не внесено готельні номери у посольствах та в інших іноземних представництвах, проте вони не призначені для використан-ня у комерційних цілах, тому й не платять податки до бюджету України.

Якість готельного фонду столиці представлена такими даними:

Решта об'єктів, а їх більше 30- ти, — це гуртожитки го-тельного типу та малі готелі. В минулому вони обслуговува-ли організованих радянських туристів, а також туристів з країн — членів РЕВ, людей дуже невибагливих, які відчува-ли переважно потребу в ночівлі та їжі та не вимагали ком-фортності кімнат, гарного обслуговування і додаткових по-слуг. Робота готелю зводилася до обслуговування кімнат та послуг ресторану. Тоді (у 80-90-х роках) заповнюваність ста-новила в середньому 80-90%. На туристичному ринку пра-цювали фірми «Інтурист», «Супутник», «Укрпрофтур», які обслуговували ринок екскурсій. Цей сектор послуг повністю планувався та регулювався державою.

Внаслідок соціально-економічних змін у багатьох держа-вах, а також розпаду СРСР та аварії на Чорнобильській АЕС в міру переходу до ринку з'явилися нові вимоги до сектору готельного бізнесу.

У 1995 році було прийнято закон «Про туризм», який поклав початок нормативно-правовій базі туристичної діяльності.